Корінь нашого нещастя
Хіба можливо щастя за рахунок нещастя інших?
(Сталкер)
(Блез Паскаль)
– Якщо Бог є і Він всемогутній, то чому ж Він не зцілить усіх хворих і калік?
Бог іноді звершує чудеса, у тому числі чудеса зцілення. Але будь-яка зцілена людина рано чи пізно помре, а Бог хоче подати людині щось набагато більше, ніж фізичне зцілення. Хоча ми часто не визнаємо цього, наше головне нещастя не в тому, що ми буваємо хворі.
Наше головне нещастя (і корінь усіх наших нещасть) полягає в гріху.
Бог створив нас для досконалого, повного, вічного щастя, у порівнянні з яким найбільш щасливе, повне та здорове життя, яке ми знаємо, – бліда тінь. Але ми позбавили себе цього щастя через гріх, спротив Богові, зневажання Його волею.
Гріх глибоко зруйнував нас самих і спотворив наші стосунки зі всесвітом, у цьому сенсі найздоровіша та самодостатня людина залишається безнадійно хворою.
…мета Бога – привести нас до спасительних стосунків із Ним, очистити нас від гріха, відновити нашу природу.
Тому Бог не прагне до того, щоб дати нам тимчасові блага, на кшталт достатку або здоров’я, але робить усе для того, щоб привести нас до вічної радості. Він може дати нам зцілення, а може залишити нас страждати від хвороби, виходячи з цієї головної мети – нашого вічного блага та вічного блага інших людей.
Святий апостол Павло, якого Сам Господь називає Своїм обраним1(див. Діян. 9:15), страждав від якоїсь тяжкої хвороби, як він сам пише: «А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало в плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався. Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”. І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова»2(2Кор. 12:7-9).
Бог, знаючи, що нам у вічній перспективі корисне, а що ні, нам його може й не дати.
Трагедія гріха в тому, що ми буваємо гіршими ворогами самі собі – іноді чудове здоров’я може призвести до гордині, забуття про Бога, багатьох гріхів, що загрожують нашому вічному спасінню.
Бог хоче зробити нас щасливими
Бог створив нас для вічного щастя, щастя, що перевершує всяке розуміння. Щоб отримати його, ми повинні докорінно змінитися – вірніше, дати Богові нас докорінно змінити.
Бог дійсно хоче зробити нас щасливими. Безмірно щасливими. Тим щастям, яке замислив для нас Він, а не тим, якого шукаємо ми. Бувають дуже різні радощі – і дуже різна скорбота.
Одна відома єресь – “теологія процвітання” говорить про те, що благочестиву людину Бог “благословить рясно” в цьому, земному житті, вона отримає сідло велике, килим і телевізор, а нещастя та хвороби обійдуть її стороною.
Нещодавно я розмовляв із однією жінкою, яка захоплювалася цією єрессю, а потім не розуміла, як в її знайомої, прихильниці того ж вчення, виявили рак. Хіба Христос не спокутував нас від хвороби та бідності?
У цьому житті – ні. Святе Письмо не обіцяє, що в цьому, земному житті нещастя обійдуть нас стороною. Я сам би хотів, щоб воно це обіцяло, але на жаль – там все більше про скорботу і гоніння.
Хто допоможе знайти щастя?
Тому, якщо Ви шукаєте щастя саме в вигляді сідла великого, килима та телевізора, то в християнстві Ви його не знайдете. Це – до практичних магів, втім, вони теж його не дадуть.
Благочестя не служить для прибутку3(див. 1Тим. 6:5). І це дуже добре, бо ми, люди, вражені однією бідою – ми хочемо зовсім не того, що нам потрібне.
Благочестя не служить для прибутку.
Найяскравіший приклад – алкоголік, який дуже хоче випити, тоді як йому треба – відчайдушно треба – кинути пити та змінити своє життя. Чи – приклад менш очевидний, але не менш трагічний – кар’єрист, який усіх кидає та всіх зраджує, щоб піднятися щаблинами, щоб виявити, що він ніколи не був щасливий – ні в процесі, ні в результаті.
Чи чоловік, який кинув дружину та гадав, що він буде щасливий із іншою, і через якийсь час переконався, що це зовсім не так. Чи незлічені тисячі підлітків, які мріють про кар’єру поп-зірки, як про недосяжне щастя, а потім ті, хто досяг того щастя набув, намагаються запити його спиртним і транквілізаторами.
Цього щастя в Бога для нас немає – тому що Він нас любить. Він хоче дати нам інше щастя – і ми можемо бачити його відблиски вже тут, на землі. Це щастя любові, дружби, справжніх і щирих стосунків, творчої праці, творчості, відкриття та вдячного подиву.
І щоб увійти до такого щастя, ми повинні глибоко змінитися – передусім, ми повинні його захотіти. «Краще блюдо зелені, але при ньому любов, ніж відгодований бик, і при ньому ненависть»4(Пр. 15:17).
Не треба просити в Бога биків. Іноді нам краще залишитися й без тих биків, які є.
…треба просити, щоб Бог зробив наше серце люблячим і терплячим.
Вразливість любові
Але в любові є одна важлива властивість – вона робить нас уразливими. Вона приносить із собою скорботу.
Як писав Клайв Л’юїс: “Полюби – і серце твоє в небезпеці. Якщо хочеш його захистити, не віддавай його ні людині, ні звірові. Обплутай його дрібними задоволеннями та примхами; замкни в скриньці себелюбства. У цій надійній, темній, позбавленій повітря труні воно не розіб’ється. Його вже не можна буде ні розбити, ні торкнути, ні врятувати. Альтернатива горю або хоч би ризику – загибель. Окрім раю, уберегтися від небезпек любові можна тільки в пеклі”.
Окрім раю, уберегтися від небезпек любові можна тільки в пеклі.
Христос називає “блаженними” людей, які за мірками світу цього виглядають глибоко нещасними, – бідних, засмучених, гнаних, обмовлених, голодних і спраглих правди, яку вони не знайдуть у цьому світі. У цьому світі справжня любов завжди трагічна, на ній завжди лежить відсвіт Голгофи.
Але через Голгофу завжди просвічує Воскресіння. Всяка справжня скорбота несе в собі обіцянку вічної розради, як всяка справжня радість – відсвіт радості небесної.
Поети оплакували швидкоплинність усіх радощів цього світу; але якщо радість – справжня, то справа йде рівно навпаки – це світ швидкоплинний, а радість вічна.
Коли ми переживаємо любов, красу, благоговіння, ми торкаємося до справжньої реальності, яка перебуватимете з нами завжди, – «хоч і пророцтва закінчаться та язики замовкнуть і знання зникне»5(1Кор.13:8).
Наші нещастя та радощі
Через радощі, які пропонує світ цій, не просвічує нічого – а скорбота, яку він приносить, не містить жодних обіцянок.
Апостол пише про сріблолюбців, які “ухилилися від віри й самі себе віддали багатьом скорботам”6(1Тим.6:10), і світських печалей, дійсно, багато.
Глибока прикрість через те, що бик у мене не такий жирний, як у сусіда. Печаль від нездатності розправитися зі своїми кривдниками. Тяжка скорбота від неможливості задовольнити своє марнославство, або тягу до задоволень, або пожадання влади. Тяжка гіркота від того, що тебе обійшли та відтіснили від корита…
…чим більше ви звертатиметеся до Бога, тим менше такої скорботи залишатиметься в вашому житті. Від цих нещасть ви почнете віддалятися вже тут, на землі.
Віра захищає нас від скорботи, що породжена нашою власною безрозсудливістю. За даними багатьох досліджень, люди, які живуть церковним життям, благополучніші й на землі, здоровіші фізично та психічно, менш схильні зловживати алкоголем, набагато менш схильні до самогубства й т. ін.
Віра захищає нас від скорботи, що породжена нашою власною безрозсудністю.
Це не потрібно плутати з “теологією процвітання” – цілком можна бути благочестивим вірним і при цьому бідним і хворим. Але слідування заповідям спасає нас (вже тут, на землі) від розорення та хвороб, що пов’язані з нашою безглуздою та руйнівною поведінкою, – а це вже дуже багато.
Віра – це не спосіб піти від скорботи. Це спосіб стати іншими людьми, які радіють і тужать по-іншому.
Вони радіють радощами, в яких просвічує Радість Вічна, і тужать скорботою, яка обіцяє Вічну Розраду.
Публіцист Сергій Худієв
