Як Богородиця зцілила дівчинку Своєю іконою, а потім прийшла до неї
Історію про те, як Богородиця зцілила дівчинку Своєю іконою, а потім прийшла до неї я почув від отця Нектарія Янгстона, хранителя мироточивої чудотворної Гавайської Іверської ікони Божої Матері. Він розповів її, коли нещодавно приїжджав у нашу Свято-Іоанно-Предтеченську парафію у Вашингтоні.
Гавайська ікона є зменшеною копією Монреальської Іверської ікони, яка мироточила 15 років, але зникла у жовтні 1997 року, коли в Афінах убили її хранителя – брата Йосипа Муньоса-Кортеса.
Нова ікона почала мироточити також у жовтні, а саме 6 жовтня 2006 року. З того часу вона подорожує парафіями Зарубіжжя, витікає миро майже безперервно. За молитвами перед нею відбулося багато чудес, і люди вважають, що Божа Мати послала нам її на втіху.
Можливо, дива відбуваються не одразу, й не такі, як ми просимо. Часто вони відбуваються не з нами, а з кимось іншим. Але я вірю, що через них Господь і Богородиця показують, і мені в тому числі, що Вони поряд, Вони допомагають мені так, щоб це було мені на користь, і якщо чомусь зволікають із миттєвою підтримкою, то, значить, так краще.
І іноді я розумію, що навіть дива, які сталися з кимось іншим, – це мені на втіху теж.
На службі в нашому храмі отець Нектарій розповідав, що святі – не абстрактні «картинки на стіні»: вони живуть і діють просто зараз.
Говорив про те, як на початку війни на Близькому Сході, минулого року, народ бачив людину на ім’я Іоанн, одягнену в волосяницю, і той втішав людей, а в одному з грецьких монастирів ченці не дивуються, що з ними співслужить святий Серафим Саровський.
Випадок із життя
Ті, хто чув отця Нектарія не вперше, зізнавалися, що ще не чули такої проникливої проповіді. А завершив він свою розповідь дивовижним випадком зі свого життя:
Ми з дружиною супроводжували ікону в Англії та вирушили до невеликої прекрасної церкви православної церкви в Окленді. Там зібралося кілька сотень людей. Я звернув увагу на сімейну пару, яка привела свою крихітну дочку. Їй було, може, 3 чи 4 роки, така маленька.
Вони тихенько сиділи неподалік того місця, де розташовувався клірос. Я бачив, що дівчинка була в стані неймовірної агонії. Очевидно, що вона дуже страждала, на її обличчі був вираз скорботи. Я побачив рани в неї на руках, на ногах, на обличчі, на шиї. Вона була дуже хвора. Я глянув на неї, вона глянула на мене, трохи посміхнулась і опустила голову.
То була румунська сім’я. Вони шукали зцілення своєї дочки, дива, яке допомогло б їй. У неї була екзема, через яку виникали пухирі. І коли вони проривалися, виникало відчуття, наче кислоту ллють на шкіру. І ці люди почули, що Богородиця приїжджає до цього району Великобританії, та вирішили: «Може, Вона зможе допомогти». Вони довірилися Їй, звернулися до Неї, звернулися до Бога.
Владика Іриней прочитав проповідь, після чого парафіяльний священник знаками показав, щоб сім’я підвела свою дочку першою до помазання. Владика глянув на неї, глянув на мене. Він мав невеликий флакончик із миром від ікони, він вилив його собі на руки й буквально протер їм її обличчя, руки, ноги. Вибачте, мені досі важко розповідати про це, хоча минуло вже кілька років, бо для мене це своєрідна Сповідь.
Священник Нектарій Янгстон
У той момент я – хранитель ікони Божої Матері, який бачив багато чудес – не міг зрозуміти, що відбувається. Коли владика помазував її, вона видала неймовірно жахливий крик, що леденить душу. Чути його було дуже важко. Я сидів неподалік, і все це бачив. Тоді я поставив Богові запитання, яке ми ніколи не повинні ставити:
«Чому? Чому це святе миро, яке приходить до нас із Раю, завдає їй болю? Чому?
Для духовенства та для всіх, хто там був, і для сім’ї це був дуже важкий момент. Батьки взяли дівчинку та швидко пішли, після чого помазання продовжилося.
Другого дня ми від’їджали з Оксфорду. У нашій машині були владика Іриней, диякон, один чернець і я. У владики пролунав дзвінок. Усе, що він сказав під час розмови: «Слава Богу! Слава Богу! Слава Богу! Коли він поклав трубку, в машині запанувала мовчанка, і я, як колишній поліцейський детектив, спитав: «Владико, що сталося?»
Він відповів: «Пам’ятаєте ту дівчинку, яка так кричала, коли я помазував її? Богородиця її зцілила». Виявилося, що того ранку сім’я знову прийшла до церкви й показала священникові, що сталося.
Удома батьки почули, як дівчинка сміється та говорить у своїй кімнаті. Вони увійшли та запитали: “З ким ти розмовляєш?” Дівчинка відповіла: “З Жінкою”. Вони ввімкнули світло й побачили, що дівчинка цілком здорова. Усі її рани зникли.
Ця дитина жила з неймовірним болем із самого народження. Все своє життя вона не знала нічого, окрім болю. Все її життя було біль, страждання, і Богородиця зцілила її.
І я запитав: чому?
…святі – це не картинки на стіні. Вони живуть і діють серед нас, і хочуть, щоб ми наблизилися до Христа.
Вони хочуть, щоб ми могли доторкнутися до Нього, зрозуміти Його, щоб Отець обійняв нас через Нього. Вони не хочуть, щоб ми виявилися забутими та залишились у темряві. Вони хочуть, щоб ми знову були із Богом.
Як ми можемо зробити це? Христос Сам сказав нам про це:
«Полюби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією фортецею твоєю – ось, перша заповідь! Друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе» (Мк. 12, 30).
(Переклад з рос. ред. N.E.W.O.D.)
