Чи правильно вибудовувати своє життя за порадами з інтернету?

Іноді “в інтернеті” можна зустріти історії, які довго не відпускають. Так нещодавно побачила у жіночій групі шокуюче, але типове обговорення. Жінка задумалася про розлучення і запитує поради – у соцмережі, у сторонньої публіки. Акаунт не фейковий, тобто питання – не просто накрутка активності у коментарях.

Отже, жінка більше 20 років – на хвилинку – у шлюбі, дітей виростила, а тепер “стала читати психологів” і задумалася про те, що її чоловік –  “психологічний тиран”. Руку на дружину не піднімав, але часто він мовчазний, а часом дратівливий. Іноді зауваження робить.

“І я зрозуміла, що це типовий аб’юз, а я живу в стані жертви, мені треба з цього вийти”.

Хор тих, хто співчуває, голосно мотивує даму в стилі: “Молодець, давай, ти зможеш!”  І лише пара коментаторів задумалася, чи точно її миттєве “осяяння” рівноцінно двадцяти рокам подружнього життя…

Сьогодні “аб’юз” – це така універсальна відмичка, якою зламується, напевно, чи не половина “колишніх” шлюбів. І мова зовсім не про фізичне насильство, яке є очевидним злом та об’єктивним фактором розпаду сім’ї, з чим ніхто і не сперечається. Мова про всілякі психологічні підвиди “насильства”.

Уважно вивчивши пару постів психолога в соцмережах, жінки замислюються про те, що стали жертвами, наприклад, “репродуктивного насильства” – це, в їхньому уявленні, коли чоловік із зайвою постійністю пропонує народити другу дитину. А після підписки на блог психолога виявляється, що ти взагалі жертва Синьої Бороди: чоловік не згоден з твоїм баченням проблем (“газлайтинг”), вказує тобі на недоліки (“приниження”), каже, що “теж втомлюється” (“знецінення”) , підвищує голос, коли ти надто емоційно наполягаєш на своєму (“залякування”), віддає не всю зарплату або іноді здивовано запитує: “Де гроші, Зін?” (“економічне насильство”), говорить мало компліментів і не завжди підтримує (знов “знецінювання”, а ще “емоційна холодність – ознака соціопату”).

“Ні, а що, хіба вони, ці чоловіки, так не роблять?!” – обуряться читачки. Роблять. І ми робимо. А іноді їхні дії справді набувають не цілком здорових форм.

Наприклад, доводилося чути від спільних знайомих історію молодого і надміру ” патріархального ” чоловіка, який намагався заборонити працювати дружині – випускниці престижного вишу, грамотному економісту, наскільки пам’ятаю. Так юний “патріарх” розумів “православний ідеал” дружини, але чомусь не потурбувався пред’явити цей ідеал до весілля. Проблему, розповідають, вирішували із залученням аж двох духівників.

Що це – явний перекіс та зловживання подружньою довірою? Безперечно. Гординя та нестача життєвого досвіду? Звичайно. Аб’юз і привід “робити ноги”, тому що “аб’юзера не зміниш”? А ось тут я б посперечалася.

Чим небезпечний погляд на проблеми у шлюбі виключно через призму “аб’юзивних стосунків”? Тим, що цей погляд спочатку не залишає шансу на цей шлюб. З точки зору теорії, “аб’юзивні стосунки” – це, наприклад, “стосунки, в яких партнер порушує особисті межі іншої людини, принижує, допускає жорстокість у спілкуванні та діях з метою придушення волі жертви. У такому типі стосунків жертва та агресор не змінюються місцями” , жертва не може вийти із цих стосунків”.

Причому тут під порушенням кордонів можна розуміти як справді патологічну поведінку, так і… приблизно все. Наприклад, надмірну опіку – чи надмірне критиканство, контроль за сімейними витратами – чи відмова від обговорення витрат, навіть комплімент іншими психологами розуміється як порушення кордонів та оціночне судження. А ще – як “ґендерний шовінізм”, ви не знали? Ось, обережніше тепер із компліментами.

А якщо серйозно, проблема “аб’юзивної” парадигми в тому, що саме поняття аб’юзу – гранично розпливчасте, а ось сценарій дій для “жертви аб’юзу” – гранично конкретний, завдання одне – “вийти з аб’юзивних стосунків”.

Саме вийти, а не змінити їх. Адже аб’юзер – знову ж таки з погляду теорії – не змінюється. Простіше кажучи, за великого бажання можна назвати аб’юзивними практично будь-які стосунки – і тим самим дати собі індульгенцію на розлучення.

Чи відчуваєте логіку? Ось, припустімо, є у вас чоловік-перфекціоніст, схильний часом “побубніти” та покритикувати ваші дії. А в усьому іншому, припустимо, він зразковий сім’янин: любить вас, піклується про дітей та господарство, але так – часом нестерпний.

З погляду християнства, ваше завдання – любити чоловіка й з любові допомогти йому поступово подолати його схильність до гріха осуду, порожнього критиканства та зневіри, через які все бачиться йому в чорному кольорі та тягне на причіпки.

А друге ваше завдання – навчитися з гумором і миром (покорою) ставитися до критики, якщо когось із подружжя все ж таки знову “прорвало”. Це шлях спільного християнського зростання у сімейних стосунках, взаємного подолання проблем та зрощування подружнього кохання.

Але з точки зору теорії аб’юзу ваше завдання – розлучитися. А якщо ви зберігаєте шлюб, то ви просто «кам’янієте в позиції жертви», і це – просто злочин. Така, по суті, психологічна маніпуляція: “Давай, розлучись, доведи, що ти не жертва і вмієш виходити із зони комфорту!”

Повторюся, не йдеться про те, що потрібно, зціпивши зуби, змирятися зі справжніми патологіями та зберігати нездорову сім’ю, терплячи фізичний аб’юз, небезпечний для життя й здоров’я. Мова про те, що непродуктивно оголошувати “аб’юзом” все, що нас не цілком влаштовує у поведінці ближнього.

З погляду православної традиції, християнин, хоч і поневолений різними гріхами, за допомогою Бога здатний від них поступово звільнятися та змінюватися. Цими поневолюючими гріхами можуть бути і гординя, що штовхає нас нав’язувати дружині або чоловікові свою волю (“порушувати межі”), і дратівливість, і жадібність, і самодогідливість, і лінощі – та багато ще чого.

Але якщо всередині сім’ї немає гріхів, небезпечних для дітей та подружжя (фізична агресія чи наркоманія, наприклад), то завдання християн – зберігати, “шліфувати”, покращувати стосунки у шлюбі, любити й поступово перевиховувати самих себе та один одного. А от з погляду через призму аб’юзу – можлива лише капітуляція, відмова від вирішення проблем, розлучення. Простіше кажучи – лікування головного болю за допомогою гільйотини.

Матінка Олена Фетісова