Крик батьків і поведінка дітей

Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб ті не впали у відчай, та не перестали вас слухати ¹До Колосян 3:21.

Криком ми вихлюпуємо на дітей своє безсилля

Спостерігайте за собою та підраховуйте, скільки разів на день ви підвищуєте на дитину голос або зриваєтеся на крик. Ви відчуваєте злість, що дитина вам не підкоряється, не робить так, як ви хочете. І тоді батьки застосовують останні аргументи: силу та владу.

Ви кричите на дитину, погрожуєте, змушуєте робити її те, що вона не хоче. Таким чином – крик працює. Дитина швидко робить те, що потрібно.

Ви вже пояснювали дитині, чому потрібно зробити так, а не інакше. І це рідко допомагає вирішити питання швидко. А крик вирішує швидко. Батьки думають, що дитина не чує, впирається, вередує, робить на зло. І тоді з’являється впевненість: якщо не накричати, то дитина просто не зрозуміє.

Ми вихлюпуємо на дітей своє безсилля, вигукуємо те, що не можемо пояснити. Можливо, на якусь мить ми отримуємо бажану реакцію: вона перестає плутатися під ногами, зібрала розкидані іграшки, тож здається, що крик є дієвим методом. Але чим ми платимо за цей миттєвий ефективний спосіб впливати на поведінку дитини?

Даремно думати, якщо дитина від страху прибрала за собою речі, то наступного разу вона зробить це самостійно та без нагадувань. Наступного разу вам просто потрібно буде кричати ще страшніше та голосніше, посилювати сигнал.

Щоразу, коли ви кричите на дитину, вона відчуває сильний стрес і отримує психічну травму. Крик – це загроза безпеці. А безпека – одна з найважливіших потреб дитини для нормального розвитку психіки.

Крик – це загроза безпеці. А безпека – одна з найважливіших потреб дитини для нормального розвитку психіки.

Тварини та люди інстинктивно реагують на крик як на загрозу життю. Виникає страх. У кожної людини переважає одна з трьох реакцій на страх: напад, втеча чи ступор. Оскільки психіка дитини ще слабка, вона безсила, то найчастіше впадає в ступор або намагається заплющити вуха руками, заплющити очі, зіщулитися – ніби вийти, втекти з загрозливої ситуації.

У цей момент свідомість дитини відключається, вирішується питання життя та смерті. Страх та будь-які сильні емоції вимикають роботу мозку. Саме тому людина, яка відчуває сильні почуття, не здатна приймати адекватні рішення.

Я довго не могла зрозуміти, чому моя тоді ще дворічна дочка щоразу розливала з чашки воду на підлогу. Я щоразу обурювалася цією обставиною. Ну, можна раз розлити, буває. Ну можна п’ять разів розлити зрештою… Вона вчиться поводитися з предметами. Але вона робила це щоразу! Звичайно, я підвищувала на дочку голос, мені здавалося, що вона робить це спеціально. Тільки потім я зрозуміла, що це відбувалося з нею від страху.

Негативний зворотний зв’язок дитині про її дію посилює небажану поведінку. Відповідно, позитивний зворотний зв’язок – послаблює.

Негативний зворотний зв’язок дитині про її дію посилює небажану поведінку. Відповідно, позитивний зворотний зв’язок – послаблює.

Я перестала робити зауваження доньці щодо пролитої води. Коли вона прибігала до мене все ще злякана й казала, що розлила воду, я дякувала їй за те, що вона вчасно про це повідомила і питала, що в цій ситуації можна зробити? Вона сама брала ганчірку та витирала. Більше вода не розливалася.

Вчені доводять що:

• коли кричать на дитину, у неї виробляється гормон стресу, що спонукає дитину «бити або бігти». Тіло дитини напружується, а думки в мозку блокуються;
• мозолисте тіло в мозку стає меншим. Це тіло з’єднує дві півкулі за допомогою нервових клітин. Через це йде процес гальмування різних частин мозку, порушується постачання крові до мозочка, йде погіршення пам’яті та уваги. Діти опісля не вміють контролювати свої емоції;
• через постійні крики старшого покоління на дітей викликають проблеми у поведінці підлітків та депресивного стану у дітей.

Більшість дітей підліткового віку починають пропускати навчання, не мають бажання навчатися та постійно вступають у конфліктні ситуації, починають обманювати. Будьте обережні, адже крик – може зробити дитину замкнутою в собі, вона починає замислюватися над тим, що вона нікому не потрібна. Такий стан не можна зупинити за допомогою подарунків або дбайливою увагою.

Уявляєте скільки таких психічних травм отримує дитина за своє дитинство? Ви ще не знаєте, що вона переживає, отримуючи вплив дорослих поза домом.

Дитина, яка зазнавала такого виду придушення в дитинстві, відчуває ряд труднощів у дорослому житті, наприклад:

• відчуває страх перед авторитетними особами та особами, наділеними владою;
• уникає спілкування, замикається у собі;
• намагається всім догодити;
• не може виставляти кордони та говорити “ні”;
• відчуває тривогу;
• жертвує своїми інтересами чи відчуває почуття провини, обстоюючи свої погляди;
• не вірить у свої сили та у свій успіх;
• важко приймає рішення;
• вибирає собі партнера, який її придушуватиме;
• погано керує сферами свого життя;
• піддається залежностям.

У своєму проекті “В контакті з дитиною” я даю батькам завдання.

Для того, щоб перестати зриватися на дитині, потрібно опрацювати чотири пункти:

1. Усвідомити власні почуття, які змушують вас кричати.
2. Зрозуміти мотиви поведінки дитини. Для цього є причина. Дитина робить найкраще з того, що вона може.
3. Усвідомити свій стереотип дій у цій ситуації.
4. Створити новий алгоритм поведінки та свідомо його застосовувати.

Наприклад, щоразу, коли ви захочете підвищити голос на дитину, кажіть собі: «Стоп! Це вже було”. Дихайте глибоко. Застосовуйте чарівний спосіб порахувати до десяти. Думайте та записуйте, які можуть бути ще варіанти дій замість крику. І не приймайте все близько до серця. Це ваша дитина.

І найголовніше – помоліться! “Бо гнів людський не творить правди Божої” ²Посл. Іакова 1:20.

Запам’ятайте, що батьки –  приклад поведінки для дитини. Коли вона виросте, вона буде поводити себе так, як робите це ви. 

За матеріалами публікацій психолога Юлії Данилової

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)