Боротьба з гнівом у сім’ї

“…гнiв людини не творить правди Божої”¹

Гнів та способи його лікування

Гнів не тільки заважає в сімейному житті, але й здатний, якщо зайде занадто далеко, повністю зруйнувати дуже добрі стосунки між найближчими людьми. Якщо людина згадає себе в хвилину гніву, вона жахнеться. Адже того, кого вона любила, вона починає ненавидіти. Ось як здатний затьмарити душу гнів.

Гнів – це не просто шкідлива звичка, а й одна з восьми людських пристрастей. Пристрасть можна порівняти з хронічною хворобою, що вкорінилася. Але навіть занедбану хворобу можна вилікувати.

Гнів – це не просто шкідлива звичка, а й одна з восьми людських пристрастей. Пристрасть можна порівняти з хронічною хворобою, що вкорінилася. Але навіть занедбану хворобу можна вилікувати.

Найголовніше, що для цього потрібно:

1) усвідомлення того, що ви хворі на пристрасть гніву й залежні від неї; що ви погано можете контролювати себе, що вже не ви пануєте над пристрастю, а вона над вами.

Також, усвідомивши свою неміч, треба зрозуміти, що з гнівом, як і з будь-якою пристрастю, можна впоратися не нашими немічними силами, а лише з Божою допомогою. Якщо людина і доб’ється чогось власними зусиллями, зв’яже на якийсь час гнів, ефект буде недовготривалим, і незабаром пристрасть знову повернеться. Чому? Тому що надіялися тільки на свої сили, проявили гординю, і диявол знову посміявся з нас;

2) рішуче постійно боротися з гнівом. Перемогти стару пристрасть дуже непросто, але за допомогою Божою можна. Тільки для цього потрібно не озиратися назад та вірити в успіх задуманої справи.

Боротьба з гнівом

Будь-яка пристрасть не тільки мучить людину, але й додає приємних відчуттів. Навіть, як не дивно, гнів. Це дуже заважає у боротьбі з пристрастю, людині дуже важко відмовитися від гріховної насолоди. Вона зростається з гріхом, і їй набагато легше жити з пристрастю, ніж стати на нещадну боротьбу з нею.

Демони починають навіювати нам помисли: все одно нічого не вийде, краще навіть не розпочинати, а жити, як і раніше – «не хитко, не валко». Ось для чого потрібна рішучість – щоб подолати полон пристрасті, лінь та інші спокуси.

Починати боротьбу треба з молитви.

Починати боротьбу треба з молитви.

Людей зазвичай дуже лякає обсяг задуманої роботи, вони не вірять, що зможуть все життя впоратися з гнівом. Тому багато не загадуємо. Прокинувшись вранці, прочитавши ранкове правило, молитимемося Богу (можна своїми словами) про звільнення від гніву: «Господи, допоможи в цей день не дратуватися, не гніватися, нікого не засуджувати, не робити порожніх зауважень тощо».

Молячись так, ми, по-перше, просимо у Бога допомоги на весь день, а по-друге, налаштовуємося на життя без гніву. Так минає день, два, тиждень, а далі вже легше, здобувається навичка боротьби з цим гріхом. Найголовніше – не забувати щоранку починати з цієї молитви, і Господь обов’язково допоможе.

Вже сказано було, що гнів страшенно затьмарює душу. Після сварки, спалаху дратівливий мучиться від докорів совісті. Його переслідує почуття сорому, йому хотілося б відмотати час назад і так уникнути сварки, але зробити це, на жаль, неможливо.

Тому тим, хто страждає на запальність, потрібно постійно бути напоготові, пам’ятати, особливо при спілкуванні з людьми, про свою слабкість.

Тому тим, хто страждає на запальність, потрібно постійно бути напоготові, пам’ятати, особливо при спілкуванні з людьми, про свою слабкість.

Згадувати, коли настає роздратування, до чого зазвичай призводять необдумані слова та вчинки. Необхідно бути дуже обачним, думати на декілька кроків уперед, примірюватися, прораховувати: що я можу втратити під час суперечки, напруженої розмови і тим більше сварки.

Втратити можна дуже багато: мирне налаштування душі, добрі, мирні стосунки з ближніми, їхню повага та любов. Наше серце також покидає любов, коли туди приходить гнів. Все це дуже великі втрати, і вони непорівнянні з тим мізером, який можна отримати внаслідок сварки та конфлікту.

Щоб не наламати великих дров, треба навчитися вчасно зупинятися, пам’ятати про велику небезпеку гніву й гасити його в самому зародку, як тільки на обрії замаячила недобра, роздратована думка.

Щоб не наламати великих дров, треба навчитися вчасно зупинятися, пам’ятати про велику небезпеку гніву й гасити його в самому зародку, як тільки на обрії замаячила недобра, роздратована думка.

На початку з роздратуванням впоратися легко. Але, якщо вчасно не зупинитися, буде вже дуже непросто зупинити стихію гніву.

Чому деякі люди відчувають задоволення від гніву?

Чому деякі люди відчувають задоволення від гніву? Чому часто зриваються, дають волю своїм негативним емоціям? Справа в тому, що під час гніву виникають відчуття, що схожі на ті, які людина отримує в хвилину небезпеки, азарту, наприклад, коли займається екстремальними видами спорту. До її крові надходить адреналін, серце починає битися прискорено, кров’яний тиск підвищується. Саме тому обличчя того, хто гнівається, зазвичай червоніє. Все це здатне спричинити дуже сильні емоції, змусити переживати якусь ейфорію. Хоча потім наслідки гніву бувають дуже гіркими. За гнівним сп’янінням приходить неминуче похмілля.

Проте гнів має й одну непогану якість: якщо не давати йому волю та поживу, він швидко минає.

Проте гнів має й одну непогану якість: якщо не давати йому волю та поживу, він швидко минає

Той самий адреналін здатний перебувати в крові лише короткий час. Якщо в момент гніву не дати йому вийти, помолитися або чимось відволіктися, зайнятися якоюсь простою справою, спалах незабаром минеться, а з ним і бажання гніватися.

Гнів потрібно не просто придушувати в собі – це малоефективно: рано чи пізно він може прорватися назовні, до того ж із новою силою. Необхідно не лише боротися з ним, а й виховувати свою душу. Як казали Святі отці, наприклад святитель Ігнатій (Брянчанінов), святитель Феофан Затворник, – потрібно виганяти пристрасті насаджуванням у душі протилежних чеснот. Необхідно замінювати агресивні, гнівні помисли на світлі, добрі, поблажливі. Виховувати в собі терпіння, мир у серці, незлобність і лагідність.

Священник Павло Гумеров