День пам’яті преподобного Антонія Печерського
10/23 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Антонія Печерського.
Святий Антоній був родом з міста Любеча. В юному віці він прийшов на Гору Афонську, де прийняв чернечий постриг та став подвизатися у одному з монастирів.
Преподобний досягав успіхів у чеснотах і згодом почав наставляти інших на шлях спасіння. У той цей час Господь підказав ігумену того монастиря, в якому подвизався преподобний, послати Антонія до Русі, щоб він там стверджував людей в істинній вірі.
Невдовзі після цього з благословення настоятеля преподобний повернувся на батьківщину. Там він поселився неподалік від Києва в печері, що колись вирили варяги, і проводив життя у пості та молитві.
За княжіння окаянного Святополка, який був сином Володимира Великого, і повбивав своїх братів заради влади, Антоній повернувся на Афонську Гору в монастир, де подвизався раніше.
Згодом ігумену того монастиря Господь знову повелів послати Антонія в Руську землю.
Тим часом великокняжий престол зайняв Ярослав. Він обрав митрополитом пресвітера Іларіона з села Берестово. Будучи подвижником, Іларіон задля самітницької молитви вирив собі печеру на одному з лісистих пагорбів.
Саме в цій печері після свого повернення поселився Антоній та віддався чернечим подвигам. Водночас він почав копати іншу велику печеру.
Невдовзі навколо преподобного почала збиратися братія. Сюди прийшов і пресвітер Никон, який постригав у чернецтво тих, хто прагнули подвизатися зі святим.
Після смерті Ярослава в 1054 році Великим князем став Ізяслав. Він спочатку прихильно ставився до преподобного, але потім розгнівався на нього. Це сталося через те, що за словом Антонія Никон постриг у чернецтво блаженного Варлаама, сина відомого боярина, та княжого євнуха Єфрема.
Змушений обставинами, преподобний разом із братією покинув свою печеру та поселився в іншому краї. Проте незабаром княгині вдалося напоумити князя, і він через посланців попросив святого повернутися на попереднє місце.
Антоній послухався князя й поселився знову в своїй печері. Невдовзі біля нього зібралося 12 чоловік братії. З часом монахи викопали велику печеру, в якій влаштували церкву та чернечі келії.
Оскільки преподобний прагнув до самітництва, тому замість себе він поставив ігуменом Варлаама, а сам став відлюдником.
Трохи згодом Антоній поселився на іншому пагорбі, де викопав нову печеру. Через якийсь час до преподобного прийшов ігумен Варлаам із братією та попросив благословення на будівництво нової церкви за межами печери.
Так з благословення святого над печерою ченці збудовали дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Коли Варлаам за бажанням князя Ізяслава перейшов у новостворений в ім’я великомученика Димитрія монастир, Антоній поставив над братією ігуменом Феодосія. Під його керівництвом невдовзі зібралося близько 100 чоловік братії.
Тоді всі пішли до Антонія за благословенням на спорудження обителі. Святий прославив Бога і послав до князя Ізяслава прохання віддати монахам гору над печерою. Князь задовольнив прохання преподобного, і братія розпочала будівництво. Вони спорудили ще одну дерев’яну церкву та келії, в яких із печери переселилися монахи.
Новостворену обитель почали називати Печерською. В ній дотримувалися уставу Студійського монастиря, який потім перейняли й інші руські обителі.
Святий Антоній мав дар звершення чудес та прозорливості. Коли він зцілював хворих своєю молитвою, то давав їм в якості ліків рослини, які сам вживав у їжу. Так зі смиренням преподобний приховував отриманий від Бога дар.
Якось перед війною з половцями до святого прийшли за благословенням князі Ізяслав (Київський), Святослав (Чернігівський) та Всеволод (Переяславський). Тоді Антоній прорік їм поразку та загибель руського війська, що й збулося.
Сину ж варязького князя Шимону святий сказав, що він виживе та буде першим похований у ще не збудованій кам’яній печерській церкві. Через багато років пророцтво святого справдилося.
Після поразки у битві з половцями кияни змушували Ізяслава знову йти війною на ворогів. Однак він відмовився, тоді в Києві стався заколот.
Київським князем проголосили полоцького князя Всеслава, а Ізяслав утік у Польщу. Коли через сім місяців Ізяслав повернув собі великокняжий престол, то почав гніватися на преподобного.
Антонія ж обмовили перед Ізяславом в тому, що він давав поради Всеславу, і таким чином зробили його винуватцем заколоту. Через це святий змушений був покинути місце своїх подвигів та перейти на Болдинські гори поблизу Чернігова.
Згодом Ізяслав розкаявся в своїй злобі та вблагав преподобного повернутися. З того часу Антоній більше не залишав своєї печери, в якій і був похований. Завершив своє земне життя святий Антоній на 90-му році свого життя 10 липня 1073 року.
Мощі преподобного дивним чином заховані від людських очей. Тих, хто намагався їх відкопати, обпалював вогонь, і вони дуже страждали від опіків.
Однак святий Антоній не покидає віруючих своєю благодатною допомогою, а від його мощей подаються зцілення.
Слава Богу вовіки. Амінь.
