День пам’яті святих мучеників Андріана та Наталії

26 серпня/ 8 вересня Православна Церква вшановує пам’ять святих мучеників Андріана та Наталії.

(Ми поза політикою, запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)

Гонитель Церкви Христової імператор Максиміан, прибувши в Нікомидію, наказав розшукувати християн та віддавати їх на муки.

У той час в одній печері воїни схопили двадцять три чоловіка, які вірили в Істинного Бога, закували їх залізними ланцюгами та поставили перед царем.

Максиміан наказав бити святих без жалю палками, а потім – камінням по устах, після чого наказав посадити їх в темницю. А імена їхні та слова записували в судові книги.

Коли святих ввели для цього до судової палати, один із її начальників, видатний муж на ім’я Адріан, який тримався еллінського нечестя, будучи свідком терплячого та мужнього страждання мучеників, запитав у них, яку винагороду вони очікують від свого Бога за такі муки.

Святі відповіли, що вони не можуть висловити устами, а він не може вмістити слухом, ні розумом осягнути тієї радості й почестей, які вони очікують від свого Владики.

Тоді Адріан сказав писарям написати і його ім’я разом із іменами святих та проголосив, що він також християнин.

Розгніваний цар наказав закувати Адріана в залізні ланцюги та ув’язнити разом із мучениками. Один зі слуг Адріана прибіг у його дім і розповів усе його дружині Наталії. Наталія спочатку гірко заплакала та розірвала на собі одяг. Проте, довідавшись, за що ув’язнили її чоловіка, зраділа духом, одяглася в найкраще вбрання й пішла в темницю.

Наталія була дочкою віруючих в Бога та святих батьків і приховувала свою віру через гоніння на християн. Тепер ж вона твердо вирішила сказати, що вона також християнка.

Прийшовши в темницю, Наталія назвала свого чоловіка блаженним і вмовляла його мужньо перенести всі страждання, щоб сподобитися вічної винагороди на Небі. Адріан наказав Наталії йти додому та пообіцяв сповістити, коли довідається про час, в який їх виведуть на муки, щоб вона могла прийти й побачити їхню кончину.

Наталія, поцілувавши окови мучеників, попросила їх стверджувати Адріана у вірі й повернулася додому.

Через декілька днів Адріан довідався, що цар вже хоче вивести їх на суд. Підкупивши варту, він пішов додому, щоб повідомити про це Наталії. Коли Наталія взнала, що її чоловік повертається додому, то гірко заридала, подумавши, що він відрікся від Христа, і замкнула двері, проганяючи його та дорікаючи йому за відступництво.

Адріан відповів їй, що прийшов за нею, і, взявши її з собою, повернувся в темницю. Там Наталія побачила, що рани мучеників почали гнити, а їхні суглоби від ваги залізних оков відпадали один від одного.

Вона почала обтирати та перев’язувати рани страждальців. Так прислуговувала вона святим у темниці сім днів до самого початку суду.

Коли настав день суду, Максиміан наказав привести до себе мучеників. Ті ж не могли йти самостійно, і їх потягнули, як трупи тварин, зв’язаних одним ланцюгом.

Адріан йшов позаду. Начальник темниці порадив царю не катувати знесилених від ран християн, а дати можливість їм трохи одужати, щоб вони не померли під час короткотривалого катування, а зазнали пізніше більших мук.

Тоді цар наказав катувати тільки одного Адріана. Спочатку його били палками, а потім товстими колами. Черево святого прорвалося і з нього почали випадати нутрощі. Цар обіцяв Адріану догляд лікарів, якщо він тільки одним словом призве богів, але мученик відмовився. Тоді святих знову кинули в темницю.

Наталія підбадьорювала й втішала Адріана. Вона обтирала його кров і помазувала нею своє тіло. Разом із Наталією мученикам в темниці прислуговували інші благочестиві жінки. Вони годували та поїли мучеників, прикладали до їхніх ран ліки, робили перев’язки. Довідавшись про це, Максиміан заборонив впускати жінок в темницю.

Тоді Наталія обстригла волосся, одягнулася в чоловічий одяг і в такому вигляді приходила до святих. Так само вчинили й інші жінки.

Коли Максиміан дізнався, що мученики знемогли від гнійних ран та ледве живі й що жінки продовжують доглядати за ними, то наказав принести в темницю ковадло і залізний молот та перебити мученикам гомілки і руки.

Сповнена віри Наталія, попросила мучителів першим катувати Адріана. Вона боялася, щоб він, злякавшись мук, не відрікся від Христа. Воїни послухалися Наталію. І вона, піднявши ноги свого чоловіка, поклала їх на ковадло.

Мучителі сильним ударом молота перебили гомілки Адріану. Тоді Наталія попросила Адріана простягнути і руку, і коли його рука була відбита, він віддав свою душу в руки Божі. Так само померли й інші мученики.

Тіла святих цар наказав спалити. Свята Наталія потай взяла руку свого чоловіка і сховала її у себе. Коли тіла мучеників кинули в піч, почалася гроза, полив сильний дощ і вогонь загас. Слуги-мучителі зо страху розбіглися, а благочестиві християни перевезли неушкоджені тіла святих у Візантію.

Після кончини Адріана Наталія продовжувала жити в своєму домі, благоговійно зберігаючи його руку.

Невдовзі якийсь воєвода захотів одружитися з нею і випросив на це дозвіл у царя. Уникаючи небажаного шлюбу, свята взяла руку свого чоловіка й втекла у Візантію. Прийшовши в храм, де були покладені мощі святих мучеників, вона з радістю поцілувала їх і приклала Адріанову руку до його тіла. Християни ввели її в свій дім і попросили відпочити. Там під час сну Наталія відійшла до Господа і предстала перед Ним у сонмі святих.