День пам’яті мученика Маманта

2/15 вересня Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика Маманта.

Святий мученик Мамант народився в Пафлогонії, провінції Римської імперії, що знаходилася на півдні Малої Азії. Його батьки, Феодот і Руффіна, були знатними людьми з роду патриціїв і сяяли благочестям. Вони багатьох навернули до Христа, за що Феодот був схоплений і кинутий в темницю; за ним пішла і його вагітна дружина Руффіна.

В темниці Феодот віддав дух свій Богу. Руффіна ж, охоплена скорботою за своїм чоловіком, передчасно народила сина і теж відійшла до Господа.

Про те, що сталося, було відкрито Господом одній шанованій і благочестивій вдові, на ім’я Аммія, яка жила в Кесарії. Вона пішла до правителя і випросила у нього тіла померлих святих. Аммія поховала їх у своєму саду, а немовля взяла до себе і його як свого сина. Вдова виховувала хлопчика по-християнськи.

Дитя до п’яти років нічого не говорило, і першим словом, яке воно сказало, було «мамма», через що його і назвали Мамантом.

Аммія віддала хлопчика вчитися грамоти, і він невдовзі настільки перевершив своїх однолітків, що всі дивувалися його розуму.

У той час в Римі царював нечестивий Авреліан (270 – 275 рр.), який примушував усіх поклонятися ідолам. Правителем Кесарії тоді був Демокрит – жорстокий гонитель християн.

Мамант, навчаючись у школі, вчив своїх товаришів віри в Істинного Бога, і ті, слідуючи його настановам, не покорялися наказам царя. Про Маманта донесли Демокриту. Юнаку йшов п’ятнадцятий рік. Друга його мати, Аммія, вже відійшла до Господа та залишила названому сину великий спадок.

Коли Маманта призвали до Демокрита, він сповідав християнську віру і повідомив правителю, що йому не слід його ображати, бо він походить із сенаторського роду. А Демокрит, наклавши на Маманта залізні кайдани, відіслав його до царя разом із листом, в якому пояснив усе, що стосувалося юнака.

Авреліан перебував тоді в місті Егах. Отримавши лист Демокрита, він одразу наказав привести до себе Маманта й почав схиляти його до ідолопоклонства погрозами, ласками, обіцяючи йому дари та почесті. Однак юнак залишався непохитним.

Тоді мучитель наказав нещадно бити його. Святий Мамант переносив муки з таким терпінням, ніби не відчував ніякого болю. Бачачи, що мученик нітрохи не страшиться страждань, Авреліан наказав обпалити його тіло свічками, але вогонь не доторкнувся до святого, а обернувся проти мучителів.

Після цього цар наказав побити святого Маманта камінням, але це страждання для мученика було таким приємним, наче хтось обсипав його пахучими квітами.

Розгніваний мучитель, бачачи що не може досягнути успіху, наказав втопити святого в морі. Коли слуги вели мученика до моря, явився Ангел Господній. Злякавшись його, слуги покинули Маманта й побігли назад. Ангел привів святого на високу гору в пустелі, поблизу Кесарії, і повелів йому там жити.

Своє життя в пустелі Мамант розпочав із сорокаденного посту, після чого побудував невелику церкву, де молився й читав Євангеліє, яке з’явилося у нього чудесним чином.

За повелінням Божим, до святого приходили дикі звірі; з їхнього молока він робив сир для себе та для бідних.
Чутка про Маманта поширилася по всій Кесарії та дійшла до намісника Олександра, який послав воїнів в пустелю схопити святого.

Зустрівшись із воїнами, Мамант запитав їх, кого вони шукають, і, знаючи, що вони прийшли за ним, спочатку пригостив їх, а потім повідомив їм про себе.

Побачивши святість життя Маманта, воїни сказали йому, що не сміють вести його до правителя, хіба що він сам захоче піти добровільно. Святий заспокоїв воїнів і сказав, щоб вони поверталися назад, а він прийде за ними.

Воїни пішли вперед і почали чекати його біля міських воріт. Мамант, взявши з собою лева, пішов за ними. Лев залишився за містом, а воїни привели Маманта до намісника.

Намісник спочатку наказав жорстоко бити мученика та стругати його тіло залізними кігтями, а потім кинув святого в темницю, де вже було до сорока інших в’язнів. Там, по молитві Маманта, в’язні були чудесно нагодовані та звільнені від ув’язнення.

Маманта вивели з темниці й кинули в розжарену піч, де він був неушкодженим три дні. Після того мученика вирішили віддати на поживу звірам, однак звірі лестилися до нього. Тоді прибіг лев, який прийшов із Мамантом з пустелі, і промовив до мученика людським голосом: «Ти – пастир мій, який пас мене на горі!», – після чого кинувся на натовп і роздер багатьох язичників.

Святого знову кинули в темницю, а потім вирішили побити камінням. Під час цього один із язичницьких жерців, за наказом мучителя, розсік черево святого тризубцем, і з черева випали всі нутрощі мученика. Підібравши їх і тримаючи власними руками, Мамант пішов із міста та увійшов в якусь печеру. Там він почув Голос із Неба, який кликав його у Вишні поселення. Святий віддав свою душу в руки Господа.

Тіло святого мученика Маманта віряни поховали на місці його кончини. А від святих його мощей звершувалося багато чудес і зцілень.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою, запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)