День пам’яті святого князя В’ячеслава Чеського
28 вересня/11 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять святого В’ячеслава, князя Чеського.
Святий В’ячеслав народився в сім’ї Чеського князя Вратислава та дружини його Драгоміри. Княгиня-мучениця Людмила, покровителька Чехії, була бабкою святого. Крім В’ячеслава, Вратислав та Драгоміра мали ще двох синів – Болеслава та Спитігнєва й декілька дочок.
За тогочасним звичаєм князь попросив єпископа та духовенство призвати на В’ячеслава благословення Боже. Після звершення Літургії в храмі Пресвятої Богородиці святитель поставив отрока на сходини храму. Єпископ попросив Господа благословити В’ячеслава, як Він благословив Авраама, Ісаака та Іакова, й вінчати, як вінчав рівноапостольних царів Костянтина і Єлену.
З цього часу отрок, який вирізнявся своїми даруваннями та добротою, з благодаті Божої почав рости і досягати успіхів. Духівник бабки Людмили навчив його слов’янської грамоти. Пізніше В’ячеслав вивчав у місті Будечі латинську мову та різні науки. Його успіхи дивували вчителів.
Коли угоднику Божому було 18 років, його батько Вратислав помер. Князівський престол перейшов до В’ячеслава, і він разом із матір’ю намагався покращити управління державою.
Своїх сестер святий видав заміж, стежив за вихованням братів. За кожної нагоди він здобував нові знання й таким чином вивчив грецьку грамоту. Господь давав князеві премудрість, і В’ячеслав ревно намагався вгодити Богу. Святий піклувався про убогих та нужденних людей, будував та прикрашав храми, поважав духовенство, ставився до усіх із любов’ю.
Однак ворог роду людського намагався порушити мирне правління молодого князя. Дехто з вельмож сповістили В’ячеславу, що покійну бабку Людмилу вбила його матір Драгоміра, яка тепер замишляє зле й проти нього. Тоді угодник Божий зіслав свою матір в Будеч, але невдовзі опам’ятався й згадав Заповідь Божу шанувати батька та матір. Він почав просити Господа простити йому цей гріх, повернув матір назад у свій дім і ставився надалі до неї з пошаною.
Князь В’ячеслав був добрим і праведним правителем, і повсюди славилося його ім’я. Вельможі ж продовжували сіяти смути. Вони сказали Болеславу, що В’ячеслав разом із матір’ю бажають його смерті, та радили йому самому вбити В’ячеслава й зайняти престол.
Болеслав послухався поради вельмож і почав шукати зручної нагоди, щоб умертвити брата. Він запросив святого до себе на освячення церкви, а після закінчення святкової Літургії, коли В’ячеслав хотів повернутися в Прагу, вмовив його залишитися на частування. При цьому слуги попереджали князя про злий намір його брата, однак угодник Божий не повірив їм і залишився святкувати з Болеславом.
Наступного ранку В’ячеслав почув благовіст до утрені, прославив Бога і пішов на Богослужіння. Змовники вже чекали на нього. У воротах будинку святого наздогнав Болеслав і вдарив мечем по голові.
В’ячеслав запитав у брата, що той задумав, і повалив його на землю. Тоді інший злочинець поранив святому руку. Князь підхопився й побіг до церкви. В церковних дверях В’ячеслава наздогнали Честа і Тіра та зарубали його. Гнєвиса проколов угодника Божого в ребра. Так князь В’ячеслав віддав Богу душу.
На цьому злочинці не зупинилися. Вони почали знищувати дружину князя, бити та виганяти всіх, кого святий прихистив у своєму домі. Змовник Тіра радив Болеславу розправитися і з матір’ю, але Болеслав відклав це на інший час.
Порубане тіло В’ячеслава беззаконники кинули без погребіння. Лише один священник насмілився прикрити його покривалом.
Драгоміра дізналася про смерть сина та поквапливо рушила до місця події. Вона зібрала частини тіла святого, омила та одягнула їх. Після цього тіло князя внесли в церкву. Сама ж княгиня, щоб не загинути від рук свого сина, втекла до хорватів. Послані Болеславом вбивці вже не змогли знайти її.
Пролиту в дверях церкви кров святого ніяк не могли змити. Через три дні вона чудесно зникла сама по собі.
Згодом Болеслав почав гірко каятися в своєму гріху. Він наказав перенести мощі брата в Прагу, де їх із честю поклали в храмі святого Віта, що збудував В’ячеслав.
Кончина угодника Божого настала 28 вересня 935 року.
Слава Богу вовіки. Амінь.
