Правосуддя Боже чи любов?
В останнє десятиліття в Інтернеті раз по раз спалахують дискусії на тему істинності, або помилковості тези “Бог є любов, і тільки любов”.
Хтось стверджує, що жодного правосуддя в Бога немає, і бути не може, бо правосуддя протилежне любові. Хтось навпаки, стверджує, що любов без правосуддя неможлива. У кожної сторони – свої аргументи, своя правда.
Зорієнтуватися в цій нескінченній суперечці людині без серйозної богословської підготовки буває дуже і дуже непросто.
Я, наприклад, чесно намагався розібратися, але так і не зрозумів, на чиєму боці тут істина. Проте знайшов для себе пояснення, що дозволяє розглядати це складне питання в дещо іншому ракурсі, без такого жорсткого протиставлення позицій.
Річ у тім, що наполегливе бажання виключити правосуддя з властивостей Божих, на мій погляд, продиктоване в більшості тих, хто сперечається, звичайним страхом.
Ну от, просто – страшно думати про те, що Бог нас судитиме за справами нашими. Бо знаємо ми ціну цим справам, причому, не повною мірою навіть знаємо. Але вже, в усякому разі, здогадуємося, що хвалити нас особливо немає за що.
І тут спрацьовує свого роду психологічний захист: свідомість починає вишукувати у Священному Письмі саме ті місця, де йдеться тільки про любов Божу, й про те, що любов несумісна зі справедливістю.
Хочеш, чи не хочеш, а думаєш так. Бо інакше – страшно. Але хіба можна боятися Того, Хто є любов? Значить, треба просто узяти й прибрати думки про правосуддя Боже, залишивши там одну лише любов. І тоді можна буде вже не боятися Бога, не боятися, що Він відправить тебе до геєни. Адже Любов нікого не може відправити до геєни.
Така от, приблизно логіка. У ній є певний сенс, але є й одна дуже істотна вада. Річ у тім, що страх – це прояв у живої істоти інстинкту самозбереження.
… страх – це прояв у живої істоти інстинкту самозбереження.
Якщо людина перестане боятися висоти, вона може почати безстрашно прогулюватися карнизами висотної будівлі. І врешті-решт рухне та розіб’ється об асфальт.
Якщо перестане боятися потонути – запливе в море так далеко, що на повернення до берега в неї вже не вистачить сил.
Страх – блага справа для людини, яка відпала від Бога.
Страх – блага справа для людини, яка відпала від Бога.
Адже ми в такому стані зараз переважно й знаходимося. Так що ж буде, якщо страх вічної загибелі нас залишить, і своє духовне життя ми проводитимемо без нього? Думаю, нічого доброго.
А наприкінці, хотів би запропонувати слова Ісаака Сиріна про те, навіщо потрібен людині страх перед правосуддям Божим, і в якому співвідношенні він знаходиться з Божественною любов’ю:
“Як неможливо переплисти море без корабля й човна, так ніхто не може без страху досягти любові. Сморідне море між нами й уявним раєм можемо переплисти тільки на човні покаяння, на якому є весла страху.
Але якщо ці весла страху не керують кораблем покаяння, на якому ми пливемо морем світу цього до Бога, то потопаємо в цьому сморідному морі.
Покаяння є корабель, а страх – його керманич, любов – божественна пристань. Тому страх вводить нас на корабель покаяння, перевозить морем життя і приводить до божественної пристані, яка є любов”.
Публіцист, психолог Олександр Ткаченко
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
