Що є ознаками досконалого смирення?

Що є ознаками досконалого смирення?

Як горда людина не бачить у собі гордості, так і смиренна людина не помічає свого смирення, й навіть більше: чим більше чеснот набуває смиренна людина, тим більше вона упокорюється, тим гіршим і найменшим бачить себе у власній думці.

Як горда людина не бачить у собі гордості, так і смиренна людина не помічає свого смирення, й навіть більше: чим більше чеснот набуває смиренна людина, тим більше вона упокорюється, тим гіршим і найменшим бачить себе у власній думці.

Святі Отці це пояснюють тим, що чим більше чеснот набуває душа, тим вона стає чистішою й тим більше світла в ній. Тому духовними очима душа бачить у собі при Божественному світлі наймілкіші та найменші гріхи, як тілесними очима в яскравих променях сонця помічають найдрібніші порошини та пил.

Але чим чистіша й світліша душа, тим вона ближче до Бога, то їй страшно стає за себе, за свою негідність. Вона прагне ще більшої близькості та спілкування з Богом і тому сумує, що гріхи її (ця пилюка й сміття) віддаляють від Бога, й душа катує себе постійним, безперервним покаянням, поки, нарешті, не набуде миру та заспокоєння в Бозі.

Ступені смирення

Смирення має кілька ступенів, які легко визначаються за осудом інших.

На першому ступені смирення людина вже не судить інших, як це робила вона раніше, але не засуджує й себе, а на вищому ступені сама себе завжди засуджує, хоча й не заслуговує на осуд.

Ознака смирення – це коли людина не тільки не хоче бачити чужих гріхів, але й не може бачити їх, тому що свої власні гріхи заступають чужі гріхи й тому, що при світлі благодаті вона надто яскраво бачить Бога.

Ознака смирення – це коли людина не тільки не хоче бачити чужих гріхів, але й не може бачити їх, тому що свої власні гріхи заступають чужі гріхи й тому, що при світлі благодаті вона надто яскраво бачить Бога.

Ознаки смирення – це коли людина постійно докоряє собі за всі свої навіть найменші гріхи та похибки, за лінощі та недбальство, за малодушність, маловірність і за всі неблагочестиві й навіть просто неблагоговійні почуття, слова та помисли, за найменший прояв дратівливості та несхвалення.

Ознаки смиренності – рясні сльози розчулення й терпляче, покірливе несення свого хреста, докорів, глузувань, ганьби та іншого.

Смиренна людина радіє зневажанням і тужить, коли її хвалять.

Смиренна людина радіє зневажанням і тужить, коли її хвалять.

Ознаки досконалого смирення

Ряд ознак досконалого смирення вказує єпископ Веніамин Мілов:

«На обличчі смиренного відблиск радості, незлобства та лагідності. Він привітний і лагідний до всіх, неповторно простий і готовий надавати всілякі послуги та повагу оточуючим. Лагідність смиренного часто схожа на дитячу ніжну наївність.

Лагідна любов невинного приваблює до смиренного серця оточуючих. Всі його взаємно люблять, як Ангела, насолоджуються його смиренномудрою бесідою й радісно відповідають на його привітання. До нього прихильні навіть свавільні люди за рідкісне поєднання ним у собі величезної любові, тихості, простоти та загальнодоступності.

Смиренний навчає оточуючих із любов’ю, забороняє з тихістю й без кінця довго терпить тих, хто грішить, у надії на їхнє виправлення.

Завдяки великому сяйву в душі смиренного нематеріального світла благодаті, він ясно бачить свої недоліки та гріхи. Докорів собі та поблажливості до інших у нього немає міри.

Він виправдовує, вибачає немочі оточуючих безмежно, а про себе він говорить: «Грішником я засинаю, грішником і прокидаюся».

Смирення святих

Так авва Сисой каже: «Не знаю, чи я почав ще покаяння». Преподобний Памва каже: «Відчуваю, що я ще не починав служити Богу». Преподобний Силуан, учень Пахомія Великого, каже: «Я бачу незмінність моїх гріхів і готовий віддати життя, аби отримати прощення…»

Смиренні не терплять жодної відмінності себе від інших, у владі своїй над іншими бачать лише знак «обов’язку служити їхньому порятунку, ставлять себе нижче підвладних у думці про себе та поводженні».

Преподобний Ісаак Сиріянин про ознаки повноти смирення пише так: «У смиренного ніколи не буває поспішності, квапливості, збентеження, гарячих та легких думок, але у будь-який час перебуває він у спокої. Нічого немає, що могло б його здивувати, жахнути, тому що ні в печалі не жахається він і не змінюється, ні в веселості не дивується. Але вся його веселість і радість у тому, що догідно Владиці його.

Смиренний не сміє й Богу помолитися, чи просити чогось, і не знає – про що молитися, але тільки мовчить усіма своїми почуттями, чекаючи однієї милості й того веління, яке вийде про нього від імені вельмишанованої Величності… і наважується тільки так говорити й молитися: «За Твоєю волею, Господи, нехай буде зі мною».

«Де глибоке смирення, там і сльози рясні, – каже преподобний Симеон Новий Богослов, – а де сльози, там і пришестя Святого Духа. А в тому, хто починає бути під дією Його, з’являється чистота й святість, і він бачить Бога, і Бог дивиться на нього…

Знай, чадо, що Бог не благоволить так ні до посту, ні до неспання, ні до якоїсь тілесної праці, ні до якоїсь іншої доброї справи та не виявляє Себе нікому іншому, як смиренній, непитливій і добрій душі та серцю».

У чому полягає наше вдосконалення

П. Іванов про ознаки смирення пише так: «Ніхто не повинен робити зверх свої сили, це не корисно. Але завжди має бути невдоволення своїми справами. Постійне усвідомлення: мало, мало роблю. Поганий я, недосконалий.

Це усвідомлення і є нашою безперервністю в прагненні до Бога. Безмежним вдосконаленням.

Не видіння та чудеса слугують мірилом праведності, бо видіння й чудеса доступні також і демонам, а смирення та послух.

Сама основа праведності полягає саме в усвідомленні себе нічим: все Бог, без Нього я ніщо.

Сама основа праведності полягає саме в усвідомленні себе нічим: все Бог, без Нього я ніщо.

Де ж межа цьому правдивому смиренню? Її нема.

Немає такого стану праведності, коли б могла людина зупинитися в приємній свідомості досягнутих результатів. Скільки б не зробив, таки має вважати себе грішнішим за всіх людей. Завжди як митар, а не як фарисей, ніколи не звертати уваги на чужі гріхи, а тільки на себе, на свої.

Смирення каже: все, що маєш, це від Бога. Чим менше покладатимешся на свої сили (просячи в Бога допомоги), тим краще.

Християнський ідеал – досконала відмова від себе. Вручити себе, своє життя, кожну свою справу, кожну свою хвилину Богові.

Християнський ідеал – досконала відмова від себе. Вручити себе, своє життя, кожну свою справу, кожну свою хвилину Богові.

Не ми робимо, а Бог через нас робить – ось християнська свідомість, вище якої немає».

Схиігумен Сава (Остапенко)

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
trackback
Про нелюбов у сім'ї | N.E.W.O.D
6 днів тому

[…] – коли не лають особливо, але й не хвалять. Не помічають. Коли незручно їсти в присутності близької людини, бо […]

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x