Це була просто Людина
На перший погляд, це була просто людина, звичайнісінька бабуся. Вона повільно йшла по снігу, низько опустивши голову; вигляд у неї був самотній і покинутий.
Випадкові перехожі уникали дивитись у її бік: жебраче вбрання нагадувало про те, що навіть у святкові різдвяні дні у світі, як і раніше, існує страждання та біль.
Поряд із нею пройшла пара закоханих, шелестячи кульками з подарунками та їжею. Вони весело розмовляли та сміялися, й убога маленька фігурка опинилася поза полем їхнього зору.
Пробігла жінка з двома малюками. Вони поспішали до своєї бабусі в гості та не звернули на стареньку увагу. Повз пройшов священник у рясі. Він розмірковував про високі матерії та не затримав свого погляду на сірій зігнутій спині.
А якби всі вони були уважнішими, то вони б помітили, що старенька була без взуття. Вона насилу пересувала ногами, залишаючи на снігу відбитки босих ніг.
Пальто її було без гудзиків і з чужого плеча; вона тримала його обома руками біля шиї. На голову була накинута стара хустка. Вона дійшла до зупинки й присіла на лавочку, чекаючи на автобус.
На зупинці стояло кілька людей. Пан із дорогим шкіряним портфелем відійшов від бабусі подалі. Дівчина, на вигляд студентка, з подивом подивилася на її босі ноги, але не сказала жодного слова.
Підійшов автобус. Бабуся з великими труднощами видерлася на підніжку й увійшла в салон через передні двері. Сіла за спиною водія зліва. Солідний чоловік і дівчина поспішно пройшли повз неї насамкінець. Пасажир із правого ряду нервово хрустів кісточками пальців, дивлячись на її ноги. «Старий склероз чи маразм», — тихенько промимрив він собі під ніс.
Водій помітив босі ноги і подумав: «Цей район дедалі більше поринає в злидні. Попрошу, щоби мене перевели на інший маршрут, ближче до центру».
Маленький хлопчик показав на стареньку пальцем: «Мамо, подивися, ця бабуся прийшла босоніж!». Мати сердито грюкнула його по руці: «Не показуй на людей пальцем, Андрію! Це не ввічливо”.
«У неї, мабуть, дорослі діти. Сором таким дітям і ганьба!», – сказала жінка в хутряній шубі з почуттям внутрішнього задоволення (вона ж дбала про свою стареньку матір).
Вчителька в середині автобуса поправила пакети, що стояли біля неї в ногах. «Невже ми платимо мало податків, щоб забезпечити людям гідну старість?», — спитала вона подругу, яка сиділа поруч.
«У всьому винні ці праві, – відповіла подруга. — Багаті стають багатшими, а бідні — ще біднішими». «Ні, це винні ліві, — вступив у дискусію сивий чоловік. — Через їхні соціальні програми люди лінуються працювати й більше бідують».
«Люди мають навчитися економити та відкладати на чорний день, — сказав інтелігентний чоловік у окулярах.
— Якби ця бабуся збирала гроші з молодості, їй не довелося б тепер так туго».
Усі пасажири були дуже задоволені своєю проникливістю та здатністю заглянути в корінь проблеми.
Але одна людина подумала, що всі їхні зауваження просто обурливі. Він дістав гаманець і витяг двадцять євро. Пройшов по проходу вперед і вклав купюру в тремтливу руку старенької. «Візьми гроші, бабусю, і купи собі якесь взуття». Він працював у сфері торгівлі та звик вирішувати питання грошима. Бабуся тепло подякувала йому за пожертву, і він повернувся на своє місце з виразом щастя на обличчі.
Все це помітила добре одягнена жінка у середині автобуса. Вона почала молитися Богові. Звичайно, не вголос, а про себе, щоб не було чути іншим: «Господи, я не маю з собою нічого. Але я знаю: Ти чуєш мене і можеш допомогти. Ти – Подавач усіх благ, земних і небесних. Ти колись послав людям манну в пустелі, щоб наситити голодних. Прошу Тебе від щирого серця: пішли зараз цій бабусі нове взуття, щоб їй не було холодно».
На наступній зупинці до автобуса увійшов модно одягнений хлопець. Дута куртка, величезний трикотажні шарф і навушники у вухах. Він трохи розгойдував тілом у такт музиці. Хлопець плюхнувся на сидіння навпроти бабусі.
Побачивши її босі ноги, він завмер на місці. Витяг навушники з вух. Перевів погляд із бабусиних ніг на свої. На ньому були нові дорогі черевики. Він збирав гроші досить довго, щоб купити круту модель — справжню фірму.
Хлопець нахилився й почав розв’язувати шнурки. Зняв спочатку черевики, а потім і шкарпетки. Опустився навколішки перед старенькою: «Бабуль, я дивлюся, ти зовсім боса. А в мене вдома ще одні черевики є».
Ніжно та дбайливо він підняв її замерзлі ступні й одягнув їй на ноги спочатку шкарпетки, а потім черевики. Бабуся дякувала йому зі сльозами на очах.
Автобус зупинився, хлопець вийшов. Усі пасажири дивилися, як він йшов по снігу босоніж. Автобус рушив із місця, і його вже не було видно.
“Хто це?” – Запитав один пасажир.
«Він, мабуть, святий», — відповів інший.
“Це, напевно, був ангел”, – сказав третій.
“Я бачив німб у нього над головою!”, – вигукнув хтось із салону.
“Це був Сам Христос!”, – перехрестилася благочестива дама.
Але малюк, який показував на бабусю пальцем, сказав своїй матері: «Ні, мамо, я його дуже добре роздивився. Це була просто ЛЮДИНА».
(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)
