Патріарх Павел. Приклад життя

Патріарх Павел. Приклад життя

Сербський патріарх Павел (Стойчевич) – один із найшанованіших і найвідоміших православних предстоятелів Церкви минулого століття (1957- 2009). До своєї смерті він був найстарішим із  живих лідерів Східної православної церкви. Його велич полягала в смиренні, і сила його – та, що звершується в немочі1(2Кор. 12:9).

Примітно й навіть дивовижним є те, що ця зовні маленька й тендітна людина, смиренно очолювала Сербську Церкву, залишалася дуже простою. Патріарх Павел жив таким самим суворим і впорядкованим аскетичним життям, як і на початку свого чернечого шляху.

Щодня, незалежно від обставин, місця, ступеня втоми, він дотримувався суворого ладу в богослужіннях, приймав усіх віруючих, які цього хотіли, у своїй домовій патріаршій церкві, де щоранку без винятку він служив Літургію.

Він зустрічав усіх із простотою, не розрізняючи людей за їхнім соціальним, духовним чи моральним станом. Патріарх Павел відмовився від належної його посаді плати, й ділився з усіма тим невеликим, що залишав собі на життя.

патріарх Павел

Він сам виконував усі справи по господарству в своїй скромній оселі, сам купував продукти, самостійно готував, лагодив своє взуття та штопав підрясник.

Часто разом із найпростішими працівниками Патріархії він виконував непомітні повсякденні справи.

Відмовившись від машини з водієм, він пішки, без супроводу пересувався вулицями столиці, охоче спілкувався з перехожими, або користувався громадським транспортом і, як звичайнісінька людина, купував собі квиток.

___________________________________________________________________________________________

Монах великого смирення

Будучи єпископом і ставши предстоятелем Сербської Церкви, патріарх Павел залишався тією ж людиною, якою був ще простим ченцем, не полишав, зокрема, смирення, яке личить чернечому стану.

Через свою простоту та смирення, владика Павел був здивований і збентежений тим, що під час вибору патріарха жереб випав саме йому. За його словами, призначення стало для нього справжнім шоком.

Звертаючись до виборного Собору, новообраний Патріарх Павел сказав: «Мої сили слабкі, ви всі це знаєте. Я на них не сподіваюся. Сподіваюся на вашу допомогу, кажу та повторюю, на допомогу Божу, якою Він мене досі підтримував. Хай буде (патріахування) Богові на славу та на користь Його Церкві і нашому багатостраждальному народу в ці важкі часи».

патріарх Павел

 

Пізніше він казав:

«Я заспокоївся, коли зрозумів, що найвище становище полягає в тому, щоб бути прикладом у служінні та турботі про ближнього, а не в тому, щоб роздавати накази».

Як ми бачили, він відмовлявся від усіх зручностей і від пишноти, пов’язаних зі становищем єпископа і навіть патріарха.

У жодних умовах, за винятком Літургії, в якій згідно з канонами він є єдиним предстоятелем, або в Єпископській Асамблеї, або у Святому Синоді, де він був постійним головою, ніколи патріарх Павел не ставив себе на перше місце.

У магазинах, де він робив покупки або в трамваї, або в автобусі, щоб купити квиток, він, як усі, займав чергу.

Щоразу, коли це було можливо, він займав таке місце, що на початку чи наприкінці якогось засідання кліру людина ззовні, яка не знала його особисто, ніколи б не впізнала першоієрарха.

Як ми вже бачили, він ходив сам вулицями; у громадському транспорті та в магазинах він залишався легко доступним для звернення до нього будь-кого та охоче розмовляв із ним.

Коли він приймав людей, будь-якого соціального рангу, він спочатку уважно їх вислуховував, перш ніж сказати що-небудь.

Під час тривалого конфлікту, який вразив колишню Югославію, представники сусідніх країн, які перебували в конфлікті з Сербією, не втрачали можливості критикувати патріарха Павла, і злі карикатури на нього з’являлися в пресі.

Як і святитель Николай (Велемирович), патріарх Павел вважав, що деякі лиха сербського народу були наслідком гріхів, вчинених окремими його представниками, особливо з політичного керівництва.

Він неодноразово закликав до випробування совісті та покаяння. Так, у січневому посланні 1992 року він наголошував, що «кожен серб повинен випробувати своє сумління, проаналізувати свої вчинки й запитати себе – чи не сприяв він своїми гріхами примноженню спільного лиха».

Націоналізм, який розумівся не як повага й любов до свого народу та властивих йому цінностей, а як почуття переваги однієї нації над іншими, що вів до виключення, приниження чи ненависті, він вважав таким, що суперечить основним євангельським принципам і призводить до самознищення в особистому та суспільному плані.

У самій Сербії його критикували партії, яким він відмовляв у підтримці; це відбувалося й тоді, коли деякі з його декларацій не співпадали за змістом з поглядами сербів, що воювали.

Його критикували і в своїй Церкві, де існувала напруженість між консерваторами та прогресистами: іноді він відмовлявся обрати чиюсь сторону з метою ствердити мир та єдність.

Він завжди приймав критику, у тому числі несправедливу, зі смиренням і за необхідності визнавав свою провину. Ось як розповідала про це його онукова племінниця:

«Він сказав мені, що дехто писав йому критичні листи. Коли ж я обурювалася окремими коментарями, на мій погляд, зовсім неналежними, він весело відповідав: “Я швидше почну турбуватися, якщо отримуватиму компліменти з їхнього боку!”

патріарх Павел

Він ніколи не сприймав критику як особисту образу. Він розмірковував і якщо розумів, що критика не мала підстави, то не реагував на неї. Він вважав, що така критика була скоріше проблемою її авторів, ніж його власною.

Одного разу я поскаржилася йому, що одна близька людина відчувала до мене ненависть, тоді як я їй нічого поганого не зробила. Він відповів мені: “Ти занадто багато просиш! Ти тільки себе бережи від ненависті».

Вислови Патрарха Павла

  • „Розум дає нам світло, воно — наше внутрішнє око, але воно холодне. А доброта тепла, але сліпа. От і встановити б рівновагу в розвитку розуму та доброти, у цьому вся справа. Інакше розум без доброти переходить у злобу, а доброта без розуму —  в дурість.
  • „Ми не обирали ні країну, де народимося, ні народ, у якому народимося, ні час, у якому народимося, але обираємо одне: бути людьми чи нелюдами.“
  • Принижувати нас може хто завгодно, але принизити – ніхто, крім нас самих, наших справ та вчинків.
  • Все, що можна поділити, стає менше; і тільки ЛЮБОВ – єдине що при поділі стає більшою.
  • «Ми переживаємо страждання будь-якої людини як наші власні. Оскільки кожна людська сльоза, кожна тілесна чи душевна рана – це братська сльоза, братська рана й братня кров».

патріарх Павел

  • «У жодному разі християнин не повинен мати внутрішнього конфлікту стосовно свого власного народу та своєї здатності як вірного православного дотримуватися заповідей Бога.

Якщо людина зосереджує всю свою доброту та великодушність тільки на своєму народі, не залишаючи в душі жодного місця для благородних почуттів щодо інших народів, це обертається злом як для неї самої, так і для її народу».

  • Християнський закон говорить: “Те, чого ти бажаєш для себе, роби й іншому”. Але, як бачимо, всі ми, на жаль, чинимо згідно за принципом: “Те, чого кожен із нас не хоче для себе, те роби ближньому”.

Коли хтось так робить, він спонукає й інших поводитися так само. Така поведінка має бути подолана, оскільки немає жодної підстави, ні Божественної, ні національної, ні особистої, ні природної для того, щоб дати нам право відповідати злочином на злочин. Такої підстави немає. На жаль, не всі люди спроможні це зрозуміти. Ненависть не має кінця і багато людей взялося за зброю. У цьому наше лихо.

Завдяки своєму характеру та способу життя патріарх Павел мав величезний духовний вплив на Сербську Церкву. Завдяки своїй любові до всіх, простоті, смиренню, мирному настрою та суворій дисципліні аскета він став взірцем святості для всього кліру та вірян Сербської Церкви. Ці ж якості забезпечили йому величезний авторитет у всіх Православних Церквах і навіть за межами православного світу.

Його глибоко шанували у всіх країнах, куди він приїжджав, ним захоплювалися багато світських людей. За словами одного з них, це був «святий мандрівник».

Відійшов до Господа Патріарх Павел у дев’яносто п’ять років 15 листопада 2009 року. Допоможи й нам, Господи, його святими молитвами йти шляхом спасіння.

Джерело

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x