День пам’яті благовірного князя Володимира Мономаха

19 травня/1 червня Православна Церква вшановує пам’ять благовірного великого князя Володимира Мономаха.

Благовірний великий князь Володимир, у Святому Хрещенні Василій, син князя Всеволода Ярославича, народився в 1053 році. Його називали Мономахом, тому що його дід по матері – візантійський імператор Костянтин ІХ Мономах. Роки його життя припали на час поширення християнства в Київській Русі.

Володимиру, молодшому сучаснику преподобних Антонія та Феодосія Печерських, виповнилося 20 років, коли закладалася Велика Успенська церква – центральний храм Києво-Печерської обителі.

Згідно з Києво-Печерським Патериком, благовірний князь став очевидцем чуда, коли з неба зійшов вогонь, що випалив яму, в якій була закладена основа храму, розміряна, як повеліла Богородиця, з допомогою поясу Шимона-варяга.

Шимона, сина варязького князя Африкана, вигнали родичі з рідного краю. Він прийшов у Руську землю й був прихильно прийнятий князем Ярославом, який помістив його у свого сина Всеволода.

Він приніс на Русь оздоблений п’ятдесятьма гривнями золота пояс та золотий вінець, якими було оздоблене зображення Спасителя на виготовленому Африканом великому хресті.

Дорогою варяга спостигла сильна буря, й він почав благати Господа простити його за те, що взяв його пояс. Тоді Шимон побачив високо в небі церкву та почув голос, який вказав на розміри майбутнього Успенського храму (20 поясів у ширину, 30 – у довжину і 50 – у висоту), які слід визначити з допомогою поясу.

Щоб побачити предивне чудо, князь Всеволод приїхав із сином Володимиром із Переяславля. Хворого Володимира оперезали згаданим поясом, і він молитвами преподобних Антонія та Феодосія одразу одужав.

У той час Володимир був князем Ростовським. За розмірами Успенського Печерського храму він звів у всьому йому подібний храм у Ростові. Пізніше під час княжіння в Смоленську (1073 – 1078 рр.) Святий і там збудував подібний храм. Так на Русі була започаткована традиція освячувати головні церкви на честь Успіння Богоматері.

Коли угодник Божий княжив у Чернігові (1076 – 1077 рр. і 1078 – 1094 рр.), то був знайомий із преподобним Агапітом Печерським, який чудесно зцілив його від важкої хвороби. Князь бажав віддячити своєму благодійнику, але той уникав людської слави й сховався від нього. Тоді принесені Агапіту дари віддали ігумену.

Святий же відчував себе зобов’язаним преподобному і наказав боярину, щоб той відніс золото в його келію. У відповідь на це Агапіт сказав княжому посланцю, що не бере плати за лікування, бо зцілює Христос, і сказав передати князю, щоб він роздавав свої скарби убогим. Але він також попередив, якщо той не послухається, то буде йому погано, бо Господь не любить невдячності.

Князь Володимир послухався слів преподобного і почав щедро благодіяти бідним.
Вчинками благовірного князя, всупереч жорстокості його епохи, керував страх Божий. Про це свідчить зокрема лист Святого до князя Олега Святославича, який убив його сина та захопив юну невістку. Угодник Божий простив свого супротивника.

Князь Володимир багато років воював з половцями, що часто нападали на Руську землю, й надихав на цю боротьбу інших князів. У 1111 році 40-тисячна половецька орда під проводом хана Атрака емігрувала до Грузії.

У 1113 році святий Володимир зійшов на Київський великокняжий престол. Містяни самі запросили князя, кажучи: «Йди, князю, до Києва; а не підеш, так розграбують і княгиню Святополкову, і бояр, і монастирі; і будеш ти відповідати, якщо монастирі пограбують».

Зійшовши на великокняжий престол, Володимир Мономах здійснив низку реформ — скасував рабство за борги, обмежив відсоток з капіталу для лихварів, надав одруженим жінкам рівні юридичні права з чоловіками, дозволив тим, хто служить багатим, скаржитися на господарів особисто князеві.

Правління Володимира пов’язане з процвітанням Києва, тимчасовим припиненням князівських міжусобиць. Авторитет Володимира тримався на його щирій турботі про людей — він збудував міст через Дніпро, щоб простому люду було краще ходити до церкви на поклоніння мощам святих, звів кам’яний храм на Альто, де тепер Бориспіль. Князь дбав про розвиток писемності. За його дорученням була зроблена друга редакція «Повісті временних літ».

Він багато років працював над моральним заповітом синам — «Повчанням дітям». «Повчання» князя Володимира Мономаха складається з трьох частин: розповіді про своє життя в настанову дітям, листа Олегу Святославичу та завершальної молитви. У своєму «Повчанні» Святий зокрема закликає мати страх Божий, відвідувати хворих, проводити покійних, вітати людей і говорити їм добрі слова, шанувати священнослужителів і піклуватися про них, не мати гордості в серці та розумі.
19 травня 1125 року князь Володимир відійшов до Господа.

У Лаврентіївському списку про Володимира Мономаха, говориться:

“І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев’ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого». У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні й підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу та честь за всі побіди воздавав насамперед Богові, на Нього одного надіявся, і за те Бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим і щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину та прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате й кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки.”

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)