День пам’яті Святих отців І Вселенського Собору

3/16 червня, як і щороку 7-му неділю після Пасхи свята Православна Церква згадує й прославляє святих і богоносних отців Першого Вселенського Собору.

Перший Вселенський Собор відбувся у 325 р. у місті Нікеї в часи царювання імператора Костянтина Великого.

Собор було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество та предвічне народження другого Лиця Святої Трійці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. 

На засіданнях Собору був присутній рівноапостольний імператор Костянтин. У Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були відомі церковні діячи: святитель Миколай Чудотворець, Яків, єпископ Низибійський, Спиридон Триміфунтський, святий Афанасій Великий, який був у той час ще в сані диякона, та інші апологети християнства.

На цьому ж Соборі Отці Церкви крім осуду та відкинення єресі Арія для того, щоб усі православні християни могли точно знати істинне вчення віри, ясно та коротко виклали його в перших семи членах Символу віри.

Також Собор постановив святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця, визначено було також священникам бути одруженими та багато інших церковних правил.

Віра й ревність Отців, вірність Христові зберегли єдність Церкви та впорядкували Христове вчення. 

_________________________________________________________________________________________________________

Сьогодні ми з благоговінням і вдячністю звершуємо пам’ять Отців І Вселенського Собору, які перед лицем неправди, що повстала проти Христа, проголосили церковну віру про те, що Він – воістину Син Божий і Бог, рівний Отцеві й Духові.

Ми живемо в часи, коли віра здається такою простою й очевидною; але вона не завжди була такою, і вона не була такою для багатьох.

У той ранній час, коли людський розум із острахом стояв перед незбагненністю Божественного Одкровення, людям, спокушеним земною мудрістю, особливо важко було прийняти Христа як Живого Бога, незбагненного, не обмеженого ні часом, ні простором, але, який все ж пришов тілом жити поміж нами, і який став людиною, у всім подібний нам, крім гріха.

Така ж спокуса, із сторіччя в сторіччя, постає перед всіма тими, хто занурений думкою в земне та не готовий стати перед таїною Божою й прийняти в вірі слово істини, сказане Самим Богом.

Зі ще більшим благоговінням повинні ми ставитися до тих, хто в ті далекі для нас часи, але часи близькі до днів земного життя Спасителя зберіг для нас і проголосив у всій славі цю віру.

Завдяки їм ми поклоняємося в Христі Живому Богу. Завдяки їм ми знаємо, що Бог незбагненний був Людиною й все людське прийняв на Себе, все освятив, все очистив, все зріднив із Богом таємничим і незбагненним.

З яким же благоговінням повинні ми ставитися до людини й до того світу, в якому це відбулося! Втілення Христа, втілення Слова Божого каже нам про те, що людина є настільки великою, що вона не лише може бути храмом Божим, місцем Його оселення, перебування, але може зріднитися з Ним так, як нам явлено в чуді Втілення.

І ще ця таємниця відкриває перед нами велич усього створеного світу, тому що Син Божий не тільки став Сином Людським, але Слово стало тілом.

Бог не тільки став Людиною, але й поєднався зі створеною матерією нашого світу. І ми бачимо, що все творіння створене Богом так, що воно може, знову ж, бути не лише храмом і місцем Його перебування, але поєднатися зі Самим Божеством.

Якби лише ми могли це пам’ятати, якби ми могли дивитися один на одного й осягати ці чудові людські глибини, озиратися навколо й бачити, що творіння покликане до слави Божої, тоді ми будували б інший світ, інші людські стосунки, інакше поводилися б із матерією цього світу; життя стало б тоді благочестивим і благоговійним!

Вдумайтеся в це. Апостол нам каже, що ми повинні не тільки в душах, але й у наших тілах прославити Бога. Він проголошує, що прийде час, коли Син все підкорить, і тоді, підкорившись Отцеві, Йому все віддасть, і буде Бог “всім у всьому”.

Чи працюємо ми над тим, щоб ця слава осінила, охопила, пронизала нас, кожну людину навколо, все творіння?..

Станьмо ж на цей шлях побожного й трепетного творення, і такого, що радіє славі Божій та славі творіння, та станьмо разом із Богом будівничими вічності. Амінь.

Проповідь митрополита Антонія Сурозького в неділю Святих отців І Вселенського Собору

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)