Поради афонських старців, як здобути здоров’я
«У той час, коли ми віддаємося Христу, тоді духовний наш організм приходить у мирний устрій, внаслідок чого всі органи та залози починають функціонувати природним чином. Усі вони залежать від нашого устрою. Тоді ми одужуємо, перестаємо страждати…
Так буває й у разі раку: якщо покладемо турботу на Бога, і душа наша заспокоїться, тоді й Божественна благодать разом із цим світом може подіяти так, що мине і рак, і все інше.
Якщо ви не знаєте, наприклад, виразка шлунка виникає через невроз. Оскільки симпатична нервова система відчуває тиск, стискається, страждає, то утворюється виразка. Раз, два, три, стискання, здавлювання, ще раз, ще раз, стрес один, стрес – стрес – стрес, і – хлоп … – Виразка! Так виникає або виразка або рак, обидва вони залежать від нервів. Коли в нашій душі плутанина, це впливає на тіло, і здоров’я підривається».
(Преподобний Порфирій Кавсокалівіт).
«Коли ми чимось починаємо хворіти, нам краще повністю віддати себе Христу.
Нам треба думати про те, що наша душа має набагато більшу потребу в терпінні та славослов’ї під час болю, ніж у «сталевому» тілі, за допомогою якого ми можемо чинити великі тілесні подвиги».
(Преподобний Паїсій Святогорець).
«Одна черниця мені написала, що страждає, і, якщо не зробить операції, то помре.
Я пишу, говорячи зовсім протилежне. Вона знову пише, що лікар їй сказав: якщо вона не зробить операції, через кілька днів станеться прорив і зрештою – смерть.
Я повторюю: «Май віру, поклади все на Бога, віддай перевагу смерті».
Вона надсилає мені відповідь, що хвороба повернула назад.
Бачите? Тисячі разів я пережив це. Коли ставиш перед собою смерть і чекаєш її кожної миті, вона тікає далеко від тебе. Коли боїшся смерті, вона тебе постійно переслідує».
(Преподобний Йосип Ісихаст).
«Ліки, дитино моя, означають отруту. Не думай, що ліки завжди приносять тільки користь. Вони ще й шкодять.
Чому ми приймаємо ліки? Бо хворіємо. А чому ми хворіємо? Тому що нервуємо. А чому ми нервуємо? Бо грішимо.
Але, якщо ми дозволимо Христу вселитись у нашу душу, тоді відбігає гріх, відбігає знервованість, відбігає хвороба й ми викидаємо ліки…».
(Преподобний Порфирій Кавсокаливіт).
«У яку епоху було стільки хворих? За старих часів люди такими не були.
А зараз, який би лист із тих, що мені надсилають, я не відкрив, то обов’язково зустріну чи рак, чи душевне захворювання, чи інсульт, чи зруйновані сім’ї.
Раніше рак був рідкістю. Адже життя було природним. Про те, що попускав Бог, зараз не йдеться.
Людина їла природну їжу та вирізнялася відмінним здоров’ям. Все було чистим: фрукти, цибуля, помідори. А зараз навіть природна їжа калічить людину. Ті, хто харчується одними фруктами та овочами, зазнають ще більшої шкоди, бо все забруднене.
Якби так було раніше, то я помер би в молодому віці, тому що в чернецтві я харчувався тим, що давав город: цибулею-пореєм, марулею, звичайною цибулею, капустою та подібним до цього, і відчував себе чудово. А зараз — вдобрюють, обприскують… Подумати тільки — чим харчуються теперішні люди! Люди застосовують науку без поміркованості та руйнують самі себе.»
(Преподобний Паїсій Святогорець).
«Якщо більше піклуватимешся про духовне здоров’я, менше знатимеш тілесних хвороб. Не люби лікуватися, а люби здоров’ю вчитися».
(Монах Симеон Афонський).
«Не проси Бога полегшити твої страждання від різних хвороб, не примушуй Його до цього в своїх молитвах. Але з незмінною стійкістю та терпінням переноси свої недуги – і побачиш, яку від цього матимеш користь».
(Преподобний Порфирій Кавсокаливіт).
«Бачачи, що людина може винести тяжку хворобу, Христос дає їй цю хворобу так, щоб за мале страждання в житті земна людина отримала багато винагороди в небесному вічному житті. Вона страждає тут, але отримає винагороду там, у житті іншому, бо є Рай, і є відплата [за скорботу]».
(Преподобний Паїсій Святогорець).
«Спокуси, скорботи, прикрощі, що приходять або від диявола, або від людей, або збуджені світом, який ми несемо в собі, — це все ліки.
Все це посилається Божим Промислом для того, щоб до нас повернулося втрачене нами душевне здоров’я.
Здоров’я душі та серця — це безпристрасність, безгрішність, це справжня святість, яка перейде з нами в інший світ».
(Старець Єфрем Філофейський).
«Коли тіло зазнає випробування, душа освячується.
Від хвороби страждає тіло, наш глинобитний будиночок. Але від цього буде вічно радіти господар цього будиночка – наша душа – у тому небесному палаці, який готує нам Христос.
За цією духовною логікою, яка не є логічною для людей світу цього, я також радію і хвалюся тими тілесними хворобами та вадами, які я маю. Єдине, про що я не думаю, так це про те, що мені доведеться отримати небесну винагороду».
(Преподобний Паїсій Святогорець).
«Тілесні немочі стоять на службі багатьом і різним намірам невимовної Божої любові. Тут доречно згадати примітивну простонародну думку, що хвороба – покарання Боже за гріхи, а здоров’я – нагорода за чесноти.
Але насправді може бути навпаки. Так багато святих бувають обтяжені багатьма тілесними недугами, і багато людей живуть у гріху і далекі від покаяння, але ніколи не хворіють.
Звичайно, ніхто не заперечує, що, розбита гріховними пристрастями, душа є родючим підґрунтям для розвитку багатьох тілесних недуг. І навпаки, умиротворена, сповнена божественним розчуленням душа створює необхідні передумови як свого власного зцілення, так тілесного здоров’я.
Тим не менш, здоров’я кожної людини, яка, як морська хвиля, то приходить, то йде, служить педагогічним цілям Божим, прихована від нас, але відкритим святим Його».
(Преподобний Порфирій Кавсокалівіт).
«Прийшла до нас одного разу людина, яка багато років провела в чернецтві, яка жила в Швейцарії. Чоловік мав три серйозні й страшні та до того ж невиліковні хвороби. І на ліки він витратив величезні гроші.
<…> Отже, я йому сказав, що він одразу одужає, якщо тільки повірить, що Бог може його зцілити.
<…> …він не залишав мене й не йшов, але і не хотів повірити. Поки не допоміг Бог і поки він явно не почув голос: «Чому ти не хочеш послухатись, щоб одужати?». І так він звільнився.
Я просив, щоб він їв навмисно не те, про що він казав, що треба (думав, помре, якщо це з’їсть), поклав усю надію на Бога і, залишивши очевидне, наслідував віру. Щоб їв замість десяти разів на день, як раніше, а один раз. Богові було достатньо лише трьох днів, щоб його випробувати. А я старанно за нього молився».
(Преподобний Йосип Ісихаст)
(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)
