День пам’яті святого мученика Понтія

5/18 серпня Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика Понтія, римлянина.

Святий Понтій народився та жив у Римі. Він був сином сенатора Марка та дружини його Юлії. Тривалий час у подружжя не було дітей, і лише на 22-му році подружнього життя Юлія завагітніла.

Якось Марк із дружиною прийшов у храм Дія. Там жрець раптом скинув із себе вінець, почав розбивати його на друзки. Він зі сльозами кричав на Юлію, що вона носить в утробі того, хто зруйнує цей храм і знищить його богів.

Налякане подружжя утекло з храму та повернулося додому. Юлія ж взяла камінь і почала бити себе по животі та боках. Після того всі думали, що вона народить мертву дитину.

Однак хлопчик народився повністю здоровим. Нечестива жінка хотіла умертвити дитя, але чоловік їй цього не дозволив.

Понтій зростав і займався вивченням наук. Він мав гарну пам’ять і багато читав. Вже в ранній юності його можна було назвати філософом. Батьки ніколи не приводили його в язичницький храм.

Якось Потій разом із товаришем Валерієм йшов до свого вчителя. Дорогою він проходив повз один будинок, з якого лунали християнські піснеспіви. У той час там зібралися християни разом із папою Понтіаном і співали псалми.

Понтій почув слова 113 Псалма про те, що ідоли народів – срібло та золото, витвір рук людських: мають уста, і не заговорять; мають очі, і не побачать і т. д.

Отрок зупинився й замислився над змістом почутого, а потім заплакав і почав молити Бога, щоб Господь дав йому пізнати Його.

Після того Понтій постукав у двері. Папа Понтіан, який отримав від Господа одкровення щодо Святого, повелів впустити його.

У будинку отрок вислухав Богослужіння й почав розмовляти з папою, якого просив розкрити йому зміст почутих слів.

Папа під час тривалої розмови наставив Понтія та Валерія на шлях спасіння та огласив їх. Отроки ж заради повчання почали кожного дня приходити до папи.

Згодом Понтій розповів батькові про Істинного Бога та привів додому святителя Понтіана. Навчений християнської віри Марк разом із сином та домашніми прийняв Святе Хрещення. Матір Святого на той час уже померла.

Коли Понтію було 20 років, помер і його батько. Невдовзі після того юнака призвали до двору царя Олександра й поставили сенатором.  Благочестивого Понтія любили та поважали всі царедворці.

Через деякий час царський престол зайняв Максимін. За його наказом убили папу Понтіана та його наступника Анфіра. Після того святителем Римським обрали святого Фавія. Йому Понтій передав все своє багатство для роздачі бідним.

Коли Максимін загинув, царем став Гордіан, а потім воцарився Филипп, який зробив своїм співправителем сина Филиппа. Обидва царі прихильно ставилися до Понтія.

У ті часи святкуали 1000-літній ювілей від заснування Риму, тому царі захотіли принести богам у подяку жертву. Вони запросили з собою улюбленого сенатора Понтія, який не міг ухилитися від їхнього запрошення.

Тоді Понтій відкрив імператорам свою віру в Істинного Бога і наставив їх на шлях спасіння. Невдовзі папа Фавій хрестив царів, разом із якими навернулося до Христа багато людей.

Після того з царського дозволу Понтій та святитель Фавій зруйнували ідолів та весь храм язичницького бога Дія. Були зруйновані й деякі інші ідольські храми, а замість них збудували церкви Божі. Однак ідолопоклонників у Римі залишалося ще дуже багато.

На чолі язичників стояв Декій. Він підняв повстання, вбив благочестивих царів і зайняв царський престол. Почалося гоніння на християн.

Святого Понтія почали шукати. Однак він покинув Рим і поселився в місті Кімелі на границі з Галлією.

Після загибелі Декія царювали Галл та Волузіан, а потім Валеріан (253 – 259 рр.) із сином своїм Галлієном.

Для того, щоб знищити християн, нечестиві царі розіслали по римських областях жорстоких начальників.

Мучителі Клавдій та Анавій прибули в місто Кімелу, тоді схопили Понтія. Його привели до них на суд.

Святого почали схиляти до язичницького жертвоприношення, однак він непохитно тримався своєї віри.

Мучителі без царського дозволу не могли віддати сенатора на катування, тому до отримання розпорядження від царів закували його в кайдани та ув’язнили.

Згодом від нечестивих Валеріана та Галієна прийшов дозвіл вбити Святого в разі його відмови від поклоніння богам, і мучителі розпочали катування.

Коли Святого хотіли розтягнути на дибі, вона раптом впала та перетворилася на порох. Слуги  від великого страху також впали, як мертві, на землю.

Після того Понтія вирішили віддати на розтерзання двом величезним ведмедям. Однак звірі пожерли сторожів, а до Мученика навіть не наблизилися.

Народ почав славити Істинного Бога, а розлючений ігемон Клавдій наказав обкласти Святого хмизом і дровами й спалити. Коли дрова та хмиз згоріли, всі побачили Понтія неушкодженим, вогонь не торкнувся навіть його одягу.

Натовп знову прославив Господа, а Клавдій став із лицемірством схиляти Мученика до жертвоприношення.

Однак угодник Божий знехтував швидкоплинним багатством і почестями, він прагнув благ вічних.

Юдеї ж, що перебували у великій кількості серед народу, почали криками вимагати смерті Святого та називали його волхвом.

Тоді ігемон віддав наказ убити Понтія. Мученика усікли мечем за межами міста.

Як передрік Святий, кара Господня невдовзі спостигла мучителів. Цар Валеріан потрапив у полон до Перського царя Сапора й терпів різноманітні знущання, його сина Галлієна вбили його ж воїни, Клавдій та Анавій стали біснуватими та швидко померли.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)