Дивна Любоєвич про волю Божу

Дивна Любоєвич народилася у Белграді 7 квітня 1970 року, у День свята Благовіщення Пресвятої Богородиці. З десяти років дівчинка вивчала церковний спів у белградському монастирі Введення до Храму Пресвятої Богородиці. Потім вонанавчалася в музичній школі «Мокраньяц» у Белграді та Музичній академії ву місті Нові-Сад. У 1991 році Дивна Любоєвич створила церковний хор «Мелоді», названий так за пропозицією відомого співака та філолога Ненада Ристовича на честь святого Романа Солодкоспівця (сербською Roman Melod). Репертуар хору «Мелоді» становлять православні піснеспіви: від ранніх зразків візантійського, сербського, болгарського та руського розспівів до творів сучасних авторів. Окрім участі в богослужіннях, за 17 років свого існування хор дав понад 400 концертів, брав участь у багатьох міжнародних фестивалях.

Ім’я Дивни Любоєвич зараз добре відоме в її рідній країні — Сербії та за кордоном. Майже на всіх православних музичних сайтах можна послухати записи співачки. Дивна співає дуже красиво. У неї м’який голос із незвичайним терпким тембром; його хочеться слухати без кінця, не перериваючись ні на мить. Але краса в її співі не є самоціллю — вона є дуже щирою, і найскладніші фіоритури звучать природно, як проста людська мова. А це є ознакою «вищого пілотажу» для будь-якого співака, і досягти такої майстерності дуже важко.

Дивна Любоєвич у перерві між репетиціями відповіла на деякі запитання.
— Вважається, що диригент – це чоловіча професія. Чи легко бути жінкою-диригентом?

— Ви знаєте, це насамперед музична професія. Звичайно, раніше, як правило, диригентами були чоловіки, але зараз я знаю багатьох жінок, які успішно цим займаються. Для мене це не складно.

— Суть професії диригента — у тому, щоби нав’язати колективу музикантів свою волю, своє розуміння музичного твору. Тому багато диригентів деспотичний характер. У вас також?

— Звичайно, ні. Наш хор – це колектив друзів. Ми разом, тому що ми друзі, нас поєднує любов до музики та віра в Бога. Так вийшло, що я знаю трохи більше, ніж інші учасники колективу, і тому передаю їм свої знання.

— Я читала, що Ви виросли у віруючій родині, з десяти років навчалися у школі при монастирі. Церква та музика були з Вами з дитинства. Чи виникало у Вас коли-небудь бажання змінити своє життя?

— Це правда, що я виросла у віруючій родині — і дякувати Богові. Я природно прийшла до віри в Бога. Правда також, що я навчалася у школі при монастирі Введення Божої Матері. У мене жодного разу не було думки піти якимось іншим шляхом. Все, що я робила, для мене було зрозумілим, дуже природним. Я не бажаю собі іншої долі.

— Ви щаслива людина?

— Я дуже щаслива людина. У мене є дар, який я отримала від Бога, і я вдячна йому за цей дар і не хотіла б щось змінювати у своєму житті. Хіба що в дрібницях.

— Чи не заважає популярність Вашому особистому та духовному життю?

— (Сміється.) Ні. Здебільшого це інтернет-популярність. Так, люди ходять на мої концерти, слухають записи в інтернеті, обговорюють. Я знаю, що на багатьох телефонах стоять мелодії в моєму виконанні, наприклад, у румунського патріарха це «Кіріє елейсон». А у звичайному житті я своєї популярності практично не помічаю.

— У вашій країні була війна. Як вплинули на вас ці трагічні події?
— Це дуже серйозна та глибока тема, яка потребує окремої розмови. Ви, звичайно, знаєте, що всі ці події сталися не просто так, вони готувалися заздалегідь. Ще будучи дитиною, я знала, що настане день, коли моя Батьківщина буде охоплена війною, і ось одного разу це сталося. І звичайно, будучи християнкою, я розуміла і розумію, що все відбувається лише з Божої волі.

— Напевно, упродовж свого життя Ви зустрілися з великою кількістю цікавих людей. Які зустрічі Вам особливо запам’яталися?

— Було багато зустрічей, які справили на мене велике враження. Здебільшого це зустрічі зі слухачами. Дуже часто це напрочуд зворушливі історії, які не можуть залишити байдужим, історії про те, як після знайомства з церковною музикою, яку я виконую, у людини щось змінилося в душі, вона навернувся до Бога або замислилася про сенс життя.
Не всі історії можна розповісти, іноді вони дуже особисті. Люди розповідали, як хтось вилікувався від хвороби чи депресії. Найприємніше — коли матері кажуть, що під мій спів вони кладуть дітей спати.

— Що ви відчуваєте, коли виходите на сцену? Ви хвилюєтеся?

— Я виходжу на сцену з відчуттям, що я маю щось донести до людей. Вони сприймають це, і я відчуваю відгук публіки.

— Ви відносите себе до автентичних виконавців?
— Мене багато хто так сприймає. Але ось питання: чи можу я виконати автентично спів, який створений у IX столітті? На щастя, я не маю цього робити. Я виконую його так, як сама відчуваю.

— Ви виконуєте іноді дуже давню музику. Ви сприймаєте творців цих піснеспівів як людей дуже далеких від Вас чи як сучасників?

— Взаємини людини з Богом за цей час не змінилися. Те, що було важливо для людей тоді, є важливим і зараз. Насправді ми всі живемо одночасно.