Радониця

Чому під час Страсної седмиці, Великодня та на Світлій седмиці Церква не звершує панахиди?

Починаючи зі Страсної седмиці, що присвячена спогаду про останні дні земного життя Христа Спасителя, у свято Великодня та на Світлій седмиці, Церква не звершує за покійними панахиди та інші молитви, які під час Богослужінь вимовляються вголос, для всіх.

Чому так? Тому що це час спочатку загальноцерковної скорботи про страждання та хресну смерть Христа Спасителя, а потім – великої урочистості та радості. І відповідно заупокійні виголошення у цей період недоречні.

Але не можна сказати, що в якийсь момент Церква залишає без молитви та без спомину своїх чад і тих, що ще живуть, і тих, які вже спочили.

Не можна сказати, що в якийсь момент Церква залишає без молитви та без спомину своїх чад і тих, що ще живуть, і тих, які вже спочили

Під час будь-якої повної Літургії – тобто у Великий Четвер, у Велику Суботу, на Великодній службі та упроловж всього Світлого тижня – на проскомідії відбувається спомин тих, хто живе й помер. Священник, звершуючи проскомідію, виймає за вірян із просфор часточки й читає відповідні молитви. А після того вже відбувається преложення вина та хліба в Кров і Тіло Христа. Священник зсипає ці частки в потир і знову згадує імена всіх вірян, за яких просили молитися.

День спільної пасхальної радості

Наступний після Світлого тижня вівторок – це перший день після Великого посту, коли відбувається загальний (вголос) спомин померлих. Того ж дня після Літургії відбувається ще й панахида. І цей день є днем спільної пасхальної радості – нашої та наших покійних близьких.

Радониця є днем спільної пасхальної радості – нашої та наших покійних близьких.

Адже ми, звершуючи за них заупокійні молитви та співаючи пасхальні піснеспіви, водночас закликаємо їх розділити з нами ту радість, якою радіємо цього великоднього періоду. Тому слово «Радониця» має один корінь зі словом «радість».

У Києво-Печерському патерику є такий епізод, коли один із монахів прийшов на Пасху до печер, де поховані спочилі преподобні отці Києво-Печерські. У радісному пориві він вигукнув там: «Христос воскрес!» і почув відповідь святих: «Воістину воскрес!»

Як у Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть

Цей випадок є прикладом того, як поділяють радість про Христа Воскреслого ті, хто спочили, з тими, хто ще й зараз живуть. Адже Своєю хресною смертю Господь дарував нам життя вічне, перемогу над смертю для всього людства. У великий день пришестя Сина Людського звершиться загальне воскресіння мертвих у преображеному вигляді. Про це воскресіння мертвих каже Господь: “Настане час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду”¹.

Безсумнівність істини воскресіння та важливість віри у воскресіння апостол Павло для всіх християн виразив у таких словах: “Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша. Крім цього, ми були б лжесвідками Божими, тому що свідчили б про Бога, що Він воскресив Христа, Якого Він не воскресив, якщо мертві не воскресають… Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих… Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть”.²

Потрібно пам’ятати, що не тільки мертві потребують наших заупокійних молитов, але й насамперед ми самі. Святитель Николай Сербський залишив нам напоумлення: “Господь прощає померлих грішників, тоді їхні гріхи не лягають на плечі нащадків. У цьому полягає сенс церковних молитов за померлих, щоб Господь пробачив їхні гріхи й щоб покарання не впало на їхніх дітей”.