Цивільний шлюб – самообман?

Тому залишить чоловік батька свого та матір і приліпиться до жінки своєї, і будуть двоє одне тіло ¹.

Жодного тижня без зустрічі з заплаканими жінками

Фактично, жодного тижня мого священницького служіння не минає без того, щоб до храму не прийшла нещасна та заплакана дівчина з історією, сумний мотив якої майже завжди повторюється. Дивлячись на неї, я вже здогадуюсь про те, як почнеться її сумна розповідь і, найголовніше, чим вона закінчиться.

“Ми з моїм хлопцем, хоч і не розписані, але живемо разом як чоловік і дружина вже майже цілий рік,” – починає вона. І далі варіанти, дуже схожі один на одний про те, як все стрімко почало розвалюватися або вже зовсім розвалилося, тому що тепер він її розлюбив і знайшов іншу, хоча на початку все було так чудово …

У кращому випадку розповідає вона це без животика, який вже видно, або конвертика, який кричить, що свідчать про те, що місяці щастя не пройшли даремно.

Що тут сказати? Звичайно, ви любили один одного. Ніхто й не сперечається, але кожна серйозна справа має свій алгоритм. Навіть у собаківництві, перепрошую, є свої правила.

Коли говориш банальні речі про принципи здорового життя для людського тіла типу дотримання гігієни, фізичної зарядки, правильного харчування тощо – це нікого не дратує. Але, спробуй лише заїкнутися про правила душевного здоров’я, дані нам Богом – цнотливість до шлюбу, спільне духовне життя подружжя та постійне смирення по відношенню один до одного – крутять пальцем біля скроні та проголошують мракобісом…

…спробуй лише заїкнутися про правила душевного здоров’я, дані нам Богом – цнотливість до шлюбу, спільне духовне життя подружжя та постійне смирення по відношенню один до одного – крутять пальцем біля скроні та проголошують мракобісом…

Слава Богу, хоч у кризовий момент люди починають замислюватися над тим, що, можливо, спочатку все було якось неправильно – і йдуть поговорити зі священником. Втім, і це не завжди допомагає.

Давши нещасній виговоритися, намагаєшся лагідно донести до неї досвід двохтисячолітньої православної традиції, то іноді чуєш убивчі контраргументи. Тобі пояснюють, чому зараз єдиним правильним шляхом є лише “цивільний” шлюб та інші форми простих та безпосередніх стосунків між чоловіками та жінками.

Дивно, звичайно, все це чути від людини, яка вже обпалилася експериментами над собою і до того ж побажала порадитися зі священиком. І все ж таки намагаєшся на них заперечити, навівши прості міркування, які стосуються швидше навіть не релігійної аскетики, а частіше просто здорового глузду.

1. “Пожити разом у “цивільному” шлюбі – це єдина можливість зрозуміти, що він за людина насправді …”

Звичайно, не варто обманювати себе, як це роблять багато дівчат щодо потенційних чоловіків. Людину досить легко зрозуміти відразу, не граючи з нею у рольову гру “чоловік і дружина”. Якщо він постійно бреше в дрібницях, не виконує своїх обіцянок і кожна його дія – це постійне самоствердження та самолюбування, то не варто тішитися – далі все буде тільки гірше.

Чи здатний “мажор” з підфарбованим волоссям і зігнутим станом, який витрачає гроші мами та тата на “апгрейд” в онлайн-грі, вставати ночами, щоб допомогти вам із дитиною? Чи може той, хто відкосив від армії або перебуває кожну сесію на межі відрахування тінейджер, й той, хто чомусь постійно шукає зайву точку опори, самостійно приймати важливі рішення та нести за них відповідальність або терпіти деякі, пов’язані зі сімейним життям складнощі?

Я досі згадую, як одного разу, після кількох місяців свого батьківства, перебуваючи в супермаркеті та розглядаючи прилавок, раптово зрозумів, що на автоматі “заколисую” візок із покупками.

2. “Треба спробувати жити разом, і тоді стане зрозуміло, чи по-справжньому ми любимо один одного…”

У деяких життєвих ситуаціях сам підхід “треба спробувати” докорінно невірний. А така постановка питання – це вже беззастережна капітуляція.

У деяких життєвих ситуаціях сам підхід “треба спробувати” докорінно невірний. А така постановка питання – це вже беззастережна капітуляція.

Уявіть, воїн вирушає на передову захищати країну й розмірковує: “Ну, я спробую боротися, а там побачимо…”. Хіба не зрозуміло: він уже програв, ставши потенційним зрадником та боягузом?

А бути батьком чи матір’ю – хіба не величезна відповідальність? Уявіть собі молоду особу в положенні, яка міркує: “Ну, народжу, а там подивимося, не вийде бути матір’ю – в дитбудинок здам”. Звичайно, буде іноді дуже важко, будуть і конфлікти та непорозуміння. Одним словом, не вибудовуйте утопій і не прирівнюйте неминучі конфлікти до “нелюбові”.

3. “Мої знайомі розписалися і навіть повінчалися, але так само, як і більшість сучасних пар, розлучилися через рік”.

Розпис, а тим більше вінчання – це не магічний суперталісман, який знімає всю відповідальність із вас. Це іскра, яку треба весь час роздмухувати.

Розпис, а тим більше вінчання – це не магічний суперталісман, який знімає всю відповідальність із вас. Це іскра, яку треба весь час роздмухувати.

Одружилися, і що далі? А чи молилися, чи приступали молоді до таїнств церковних, дружно тримаючись за руки? Чи намагалися дотримуватися, хоч частково, постів? Чи просили вибачення, хрестячи один одного перед сном, згідно до славної традиції наших предків? Чи мали духівника, чи хоча б знайомого досвідченого священника, бажано сімейного, у якого можна запитати поради чи просто поскаржитися один на одного? Ні? А що ж тоді дивуватися?

У мене теж проблема – зайва вага. Знайомі порадили купити лижі. Купив найкращі, для такої справи не пошкодував коштів – здоров’я все-таки… І ось вони вже кілька років лежать на почесному місці. Іноді дружина їх протирає від пилу, і все – користі ніякої. Місце на шафі вони займають, а на фігуру ніяк не впливають. Отже, я тепер усім говорю – не витрачайте гроші! Лижі та інші спортивні атрибути – це все балаканина та формальність, яка придумана темними предками.

4. “Я, загалом, все розумію, але мій хлопець зараз проти розпису, тому що …”

Період залицянь – це такий час, коли той, хто любить, заради предмета свого обожнювання готовий на найбезрозсудніші вчинки і щонайменше граничний альтруїзм. Якщо навіть у цей час наречений не бажає зійти до “забобонів” своєї коханої, то на що він взагалі здатний? Тим більше в майбутньому, коли трохи охолоне?

5. “Ми обов’язково розпишемося та повінчаємося, але зараз мій хлопець все одно не зможе витерпіти вимушеної помірності…”

Ну, якщо не зможе терпіти – то гріш ціна такого кохання. А якщо ви будете на останніх місяцях вагітності або занедужаєте по-жіночому і будете змушені довго лікуватися, то що ж – самі йому придбаєте абонемент у будинок розпусти або з подругою познайомите?

Людина тим і відрізняється від тварини, що може височіти над єством і не довіряти іноді почуттям. Для цих цілей, між іншим, й існує піст, що дозволяє приборкати коня – надміру завзяте тіло.

6. “До того ж штамп у паспорті це проста формальність…”

Ну, віруючий християнин має розуміти, що це зовсім не проста формальність. Людина, яка нерозкаяно що у розпусті, тобто без проголошення зобов’язань перед державою та суспільством, за канонами відпадає від Церкви. Її не можна причащати і навіть, відспівувати, якщо не встигне покаятися.

З іншого боку, якщо це вже така дрібниця і формальність, то чому ж не вирішити цю дрібницю та не дати народитися вашій дитині, як і вам і вашій мамі та татові, – у законному шлюбі?

7. “Батюшко, та ви в якому світі живете? Так, дотримуючись цих ваших правил, ніколи заміж і не вийдеш!”

Я живу в тому світі, де розлучення – все ще рідкість і чоловіків із дружинами як рукавички не міняють.

До того ж, це зовсім і не мої правила, а Христа.

– Якщо так міркувати, тоді краще і не виходити заміж зовсім.

– Гаразд, Ви над собою експериментуєте, а дитина в чому винна? Він чомусь повинна без батька рости й страждати все життя? У Вас, можливо, мама з татом хоч і лаялися все життя, та не розлучилися і на Вашому випускному радісну сльозу крадькома пускали?

Втім, хоч я і молодий священник, але багато разів переконувався в непомильності слів Христа Спасителя: “Шукайте спочатку Царства Божого та правди Його: і це все додасться вам”².

Думаю, ось сюжет знайомий кожному: довгонога суперкрасуня з дипломом, топ-посадою і т. д. Здавалося б, женихи на білих конях стоять у черзі … Стоять-то стоять, та тільки всі якісь несерйозні та ненадовго. І в результаті все життя, як “перекоти-поле”, і, знову ж таки, з дитиною, що виросла без тата.

З іншого боку, нерідко бачиш смиренну й цнотливу дівчину, нехай і зі звичайною зовнішністю, але якій все дано Богом: і люблячий однодумець чоловік, і діти.

8. “Та ми з ним все розуміємо, але його мама каже поки зачекати …”

Ну що ж, хороша порада люблячих батьків – зачекайте. Ваші дружні стосунки як брата і сестри зроблять вас із майбутнім чоловіком ще одностайнішими, відсунувши безперечно важливі тілесні стосунки на другорядний план, туди, де їм і належить перебувати.

Ну, а якщо батьки бажають вам зла – що ж, не засуджуйте їх. Але й і не слухайте – плоди вам пожинати, а не їм.

Мені знайоме одне цілком пристойне сімейство, де батьки, які «люблять», причому з обох боків, також порадили молодим. Цей експеримент проходив на моїх очах.

На жаль, закінчилося як завжди. Цікаво, що психологічно всі ці, підкреслю, чудові та порядні люди почували себе дуже незатишно. Наприклад, коли мати «чоловіка» нагадувала йому про те, що треба привітати з днем народження батька «дружини» вона говорила: «Рідний, не забудь привітати “ніби” тещу…” “Як там поживає твій “ніби” тесть, мій “ніби” сват? Чого в гості, на пиво не приходить? – Запитував тато сина – главу “ніби” молодого сімейства.

На жаль, у підсумку “ніби сім’я” в результаті, ніби й недовго проіснувала.

Чесно зізнаюся, ніби й не шкода їх… Хоч би ще не привів Господь народитися або бути вбитій в утробі їхній «ніби» дитині, ще одній безвинній, але нещасній маленькій людині в цій понівеченій нашими гріхами країні.

Священник Димитрій Фетисов

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)