День пам’яті святителя Іоанна Златоустого

13/26 листопада Православна Церква вшановує пам’ять святителя Іоанна Златоустого, Патріарха Константинопольського.

Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса, що залишилася в двадцять років вдовою, віддала всі сили на виховання сина в християнському благочесті.

Юнак навчався у кращих філософів і риторів і отримав хорошу світську освіту. Вивчаючи еллінську мудрість, майбутній Святитель уникав розкоші та спокус світського життя. Він ретельно й глибоко вивчав Святе Письмо і часто вдавався до молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), наставив його у вірі й у 367 році хрестив.

Через три роки святитель Іоанн Златоустий був поставлений у чтеця. Після того, як святителя Мелетія відправили в заслання, Іоанн навчався в досвідчених наставників подвижницького життя – пресвітерів Флавіана та Діодора Тарсійского.

Після смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією», і разом із другом Василієм пішов у пустелю, уникаючи призначення на єпископську кафедру.  У той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство». 

Чотири роки провів святий у працях пустельницького життя. Одного разу під час молитви Іоанну з’явилися святі апостоли Іоанн Богослов і Петро. Апостол Іоанн Богослов передав подвижнику сувій і сказав: «Візьми цей сувій. Я – Іоанн, той, який сидів за столом на Таємній Вечері на персях Господа і від Нього почерпнув Божественні одкровення. Господь дарує й тобі знання глибини Премудрості, щоб ти наситив людей вченням Христовим і своїми устами загородив уста єретиків».

Апостол Петро передав ключі святому Іоанну зі словами: «Господь і тобі передає ключі Церков, щоб, кого ти зв’яжеш, той був пов’язаний, а кого розв’яжеш – розв’язаний».

Святі Апостоли передрікли майбутньому великому вчителю Церкви, що він після великих трудів і скорбот успадкує Царство Боже.

У тому ж монастирі святий Іоанн написав твір «Порівняння ченця з царем», пройнятий високим уявленням про гідність чернечого звання.

Два роки святий дотримувався повної безмовності, перебуваючи в окремій печері.

Для відновлення здоров’я Іоанн повернувся в Антіохію. У 381 році святитель Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона.

«Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить всім …» ¹Мф. 5:14-15, – сказав Господь.

Майбутній світильник не втік від досвідченого ока Антіохійського єпископа Флавіана. І в 386 році він висвятив святого Іоанна на пресвітера, з покладенням обов’язку проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн став шанованим проповідником. Його любов до проголошення Слова Божого винагороджувалася любов’ю пастви до слухання й читання його повчань.

Дивовижне красномовство богодухновенного проповідника, запалювало душі, приваблювало до нього людей усіх станів і вікових груп, не тільки православних християн, а й єретиків, і навіть язичників.

З вуст святого Іоанна виливалася така благодать, що всі слухали й не могли насититися насолодою його слів. Багато записували його проповіді й давали іншим для читання. Всі жадали почути його слово, і тому на його проповіді приходило багато народу.

Деякі називали його устами Божими і Христовими, інші – Солодкоглаголивим або Медоточивим, а одна проста жінка назвала його Златоустом. З того часу всі почали називати його так за рідкісний дар богодухновенного слова.

Дванадцять років святий, зазвичай двічі на тиждень, а іноді – щодня, проповідував у храмі.

У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звертався до тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творінь – тлумачення на велику кількість книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія й від Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі тексти Біблії, а також повчання на свята, похвали святим і апологетичні слова (проти аномеїв , іудействующих і язичників).

Росла слава святого проповідника, і в 397 році після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, наступника святителя Григорія Богослова, Іоанна призначили архієпископом Константинопольським. Вступивши в управління Церквою, святий архіпастир виправив безлад і з великим терпінням насадив порядок.

Він ревно пас ввірене йому словесне стадо Христове, звертаючи особливу увагу на духовне вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам.

Витрати, які призначалися для архієпископа, святий віддавав на утримання кількох лікарень і притулків для прочан, сам задовольнявся мізерною їжею. Ревність Святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Візантії, але й на інші країни, куди святитель Іоанн направляв ревних місіонерів і писав послання.

Багато праці поклав Святитель на влаштування краси Богослужіння: склав чин Літургії, що й донині зберегла його ім’я, заснував хресні ходи, ввів антифонний спів під час Всеношної. Його турботами побудовано багато храмів, лікарень.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Вороги святителя Іоанна, заохочувані дратівливою й мстивою царицею Євдоксією, влаштували неправедний собор й домоглися усунення святого архієпископа з кафедри. Його відправили у вигнання спочатку до Вірменії, а потім в Абхазію.

В останньому слові до константинопольців, які сумували з приводу того, що залишаються без повчань і настанов, святитель Іоанн перед дорогою в заслання сказав: «Не мною почалася проповідь, не мною й скінчиться».

Виснажений хворобами, Святитель у супроводі конвою три місяці дощем і спекою звешував свій останній перехід. У Команах сили залишили його.

У склепі святого Василіска (пам’ять 22 травня), втішений з’явленням святого мученика, який сказав: «Не сумуй, брат Іоанн! Завтра ми будемо разом», причастившись Святих Христових Таїн, вселенський Святитель 14 вересня 407 року відійшов до Господа.

Духовна велич Святителя, що вразила всіх його сучасників, засяяла й в останніх його словах: «Слава Богу за все!»

Святитель Іоанна Златоустого погребли в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447 ), звершуючи Богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово в пам’ять свого великого вчителя. У ньому він порівнював святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, який проповідував покаяння і також терпів за викриття пороків.

Народ, який горів любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одноголосно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя з Коман до Константинополя.

Святитель Прокл пішов до царя Феодосія II (408-450 ) і від імені Церкви та народу просив його про це. Імператор погодився й відправив у Комани особливих посланців зі срібною ракою, щоб із великлю шаною перевезти святі мощі.

Жителі Коман глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли противитися царському наказу. Коли ж імператорські посланці підійшли до гробу святителя Іоанна, то не змогли взяти його мощі.

Тоді імператор, в каятті, написав послання Святителю, просячи у нього вибачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і звершили Всеношну. Потім посланці підійшли до гробниці й легко підняли мощі та внесли їх на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).

Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, яка доторкнулася до покрову від гробу святого.

Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь 27 січня 438 року все місто на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм та усім його синклітом і безліччю народу вийшло назустріч.

Численні клірики зі свічами, кадилами та хоругвами піднесли срібну раку й зі співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини.

Коли Патріарх Прокл відкрив гріб, то всі побачили, що тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли пахощі.

Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив Святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і всю ніч. Уранці мощі святого віднесли в соборну церкву Святих Апостолів.

Коли раку поставили ​​на патріаршому престолі, тоді весь народ єдиними вустами вигукнув:«Прийми престол свій, отче», – і Патріарх Прокл із багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив свої уста й вимовив «Мир всім!»

У IX сторічч Йосиф піснописець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й дотепер співають у Церкві на спогад про ту подію. Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)