Удаване смирення

Що таке удаване смирення?

Удаване смирення – це хибне, підроблене, напускне смирення. Воно виявляється в словах самоприниження та смиренним видом.

Манія смирення

Ті, хто страждають на удаване смирення, зазвичай говорять і дуже часто повторюють, що вони грішні, й навіть виявляють деякі свої похибки ніби як доказ своїх слів про свою гріховність, але уважний співрозмовник, досвідчений у духовному житті, відразу визначає, що перед ним людина, яка страждає манією смирення.

Манія смирення – це один із різновидів прихованої гордості.

Манія смирення – це один із різновидів прихованої гордості.

Людині, недосвідченій у духовному житті, важко відрізнити удаване смирення від істинного. Іноді вдавання зневірених цією пристрастю буває таким майстерним, що, дійсно, потрібне дуже досвідчене око та випробування, щоб, як кажуть, розкусити людину. А іноді їхні удавання та обман відразу виявляються, особливо тими, хто близько і добре їх знає.

Ознаки удавано смиренної людини

Ось, наприклад, удавано смиренний у присутності багатьох сумує про свою нікчемнісь, називає себе і грішним, і окаянним, і ненормальним… дурником та іншими невтішними іменами. Присутні думають: «Спаси його, Господи! Який він смиренний!.. Навіть не соромиться при всіх обзивати себе так».

Але варто лише погодитися з ним і сказати: «Так, так! У тобі це є! – як він відразу зміниться і навіть може заперечити: “А ти звідки знаєш?” Але частіше він замовкає, затаївши злобу та ворожнечу на свого викривача. Відтепер він вважає благодійника свого ворогом. Перестає вітатися, відвертається, коситься, при нагоді не проти помститися.

Є така розповідь, як удавано смиренний інок побажав вериги носити. Без благословення духовного отця почав просити коваля викувати йому вериги. Коваль відмовився, але інок вдруге прийшов. Тоді коваль запитує в намісника обителі: “Що робити?”

– А ти випробуй його, – сказав намісник, – вдар по щоці. Якщо він мовчить, виконай прохання, а якщо обуриться, викрий його.

Приходить інок утретє зі своїм проханням. Коваль вдав, що розгнівався на нього, й вдарив по щоці. Ображений інок відповів йому тим самим… Тоді коваль сказав:

– Пробач мені, брате. Намісник так наказав випробувати тебе. Соромно стало ченцю, і він пішов.

Дуже корисно випробовувати тих, хто часто принижує себе. Відразу виявляється – справжнє у ньому смирення чи напускне.

Дуже корисно випробовувати тих, хто часто принижує себе. Відразу виявляється – справжнє у ньому смирення чи напускне.

Таке випробування часто протверезить хворого, і поступово він стає здоровим.

Ось, наприклад, людина принижує себе і, як то кажуть, розпинає себе за малий гріх. Мимоволі напрошується думка: «Яке смирення! За такий мізерний гріх він, бідний, так картає себе… Ось у кому висота! Ось де порятунок! У такого не може бути великих гріхів».

А хто близько його знає, може сказати: «Що ж ти так сильно журишся за цей гріх, ніби великих у тебе немає? Слід би тобі журитися більше про те й те».

Великі потаємні гріхи виявляти в присутності інших не треба (наодинці можна сказати про них), а треба нагадати йому лише ті гріхи, про які він сам говорив якось, або такі гріхи, які всім відомі з життя.

Не треба боятися, що зіпсуються стосунки. Це тільки на час його хвороби до одужання, а, можливо, й на більш короткий термін, зате потім він полюбить викривача та благодійника свого більше за інших.

Причини удаваного смирення

Удаване смирення походить від недбальства, лінощів і марнославства.

Удаване смирення походить від недбальства, лінощів і марнославства.

Людині хочеться бути смиренною, а працювати над собою ліньки. Ось вона і стає на шлях хибного смирення, хизується та звеличується ним і у своїх власних очах, і перед іншими.

Ті, хто мають удаване смирення, не терплять викриття та вказівок на їхні недоліки. Вони скривджено замовкають або починають сперечатися, виправдовуватися, дратуватися та сердитися на своїх викривачів, а потім зовсім охолонуть до них.

Удаване смирення, що виражається в словах самоприниження перед людьми, є лише образом, що маскує пихатість і гордість, тому треба суворо стежити за собою, за своїми словами.

Удаване смирення, що виражається в словах самоприниження перед людьми, є лише образом, що маскує пихатість і гордість, тому треба суворо стежити за собою, за своїми словами.

Деякі, щоб показати себе як благочестивих і викликати похвалу на свою адресу, дуже часто хрестяться та часто вимовляють слово Бог. Якось чую:

– Яка хороша людина! Глибоко віруючий!

– А як ви визначили? – питаю.

– Він завжди з Богом. На кожному слові згадує Бога!

– А ось такий, – кажу, – більш віруючий.

– Ой, що ви, отче! Він і хреститься рідко, і Бога не згадує.

Ось таке неправильне поняття в людей про істинне смирення, про справжнє благочестя. Зовнішнє та показне сприймають за істину, і якщо благочестивий ховається від стороннього погляду, він, на їхню думку, несправний християнин.

Як нечестивець свою розмову пересипає лайливими словами, так деякі християни у своїй пустій розмові вживають священне слово “Бог” без благоговіння, без страху Божого, а іноді – спаси, Господи! – навіть у жартівливій формі, зі сміхом. А вважаються благочестивими!

Великий гріх – ім’я Боже вимовляти марно, тобто в простих розмовах, і тим більше – в жартах. У цьому треба каятися.

Різновиди удаваного смирення

Удаване смирення буває двох видів. Одне, як кажуть, зловмисне, коли людина не думає про спасіння, але свідомо лицемірить і удає з себе смиренного для досягнення певної корисної мети, а інше – неусвідомлене, коли людина не розуміє суті справи.

Удаване смирення буває двох видів. Одне, як кажуть, зловмисне, коли людина не думає про спасіння, але свідомо лицемірить і удає з себе смиренного для досягнення певної корисної мети, а інше – неусвідомлене, коли людина не розуміє суті справи.

Воно, у свою чергу, теж поділяється на два види.

До першого виду належать люди, які щиро шукають шляхи спасіння та хочуть бути істинно смиренними, але не знають закону духовного життя, що спасіння – всередині людини і що треба приховувати свої подвиги та чесноти. Тому вони все своє внутрішнє виявляють назовні, не приховуючи нічого, і тим самим спустошують себе.

Ці люди швидко сприймають зауваження, не ображаються та порівняно швидко виправляються. Але якщо вони тривалий час перебувають у такому стані, то може зародитися та розвинутися марнославство. У цьому випадку від удаваного смирення народжується марнославство та гордість.

До другого виду належать люди, які вже заражені марнославством у різному ступені. Для них смирення, як я вже казав, ширма.

У цього виду є безліч варіантів прояву удаваного смирення. Як горда людина пишається своєю красою, талантами, здібностями та іншим, так удавано смиренний марнославиться і насолоджується своїм показним смиренням.

Ці люди не сприймають зауважень, ображаються та повільно, з великими труднощами виправляються. Бувають випадки, коли зовсім не виправляються, але це як виняток, коли людина в прєлєсті. У цьому випадку удаване смирення народжується від гордості та марнославства.

Причини перешкоджання справі спасіння

Показне смирення на словах, або, як називають його, смиреннослів’я, шкодить справі спасіння з трьох причин:

1. Породжує та стверджує марнославство та гордість.

2. Спустошує душу марнослів’ям.

3. Вводить слухача в спокусу, тобто в гріх осуду, заздрості, марнослів’я.

Преподобний Варсонофій Великий пише:

«Смиренномудрий не повинен виявляти своє смирення на словах; смирення на словах є породженням гордості та безладно народжує через них матір свою – марнославство».

А святитель Ігнатій Брянчанінов пише так:

«Господь наказав робити всі добродіяння потай ¹, а смиреннослів’я є виявлення смирення напоказ людям. Воно – удавання, обман, по-перше, себе, потім інших, тому що приховування своїх чеснот становить одну з властивостей смирення, а смиреннослів’ям це приховування і знищується».

Як бачиш, друже мій, краще бути на вигляд гордим зі смиренним серцем, ніж виглядом і словами здаватися смиренним, а серцем марнославитися…