Відповіді на питання для духовного зростання

Відповіді на питання від людей, які турбуються про своє спасіння во Христі.

Архімандрит Захарія (Захару) — духівник Свято-Іоанно-Предтеченського монастиря в графстві Ессекс (Англія, Великобританія), автор книг із православної аскетики: The Enlargement of the Heart (Розширення серця) і The Hidden Man of the Heart («Потаємна серця людина»).

Він народився на Кіпрі в православній родині, до Англії приїхав у 18 років для вивчення хімії. Там він зустрів архімандрита Софронія (Сахарова, 1896–1993), ученя та біографа преподобного Силуана Афонського (1866–1938), який був засновником монастиря святого Іоанна Предтечі.

Спочатку отець Софроній направив його в Париж для отримання богословської освіти (це було на початку 1960-х рр..). Там отець Захарія захистив докторську дисертацію на тему «Христос – наш Шлях і наше Життя». Науковим керівником юнака був відомий богослов Георгій Манзаридис. Наступного дня після повернення в Эссекский монастир він удостоївся прийняття чернечого постригу. Новопострижений монах став учнем архімандрита Софронія. Поруч із цим подвижником отець Захарія перебував більше двадцяти років. Він переклав книги отця Софронія грецькою мовою й написав книгу «Христос як шлях нашого життя», яку присвятив богослов`ю старця Софронія.

________________________________________________________________________________________________

Я довгий час перебуваю у стані духовної безтурботності. Що мені робити?

— Якщо ми категорично вирішили не залишатися в цьому стані, то у своїх молитвах ми повинні просити у Господа допомогти нам покласти добрий початок.

Богові дуже подобається, коли ми просимо Його допомогти нам покласти добрий початок.

І досконалість полягає в тому, щоб кожного дня й кожної години ми мали хороший початок.

Чому ми не вміємо прощати? Чому ми схильні відповідати злом на зло?

— Ми не можемо пробачити, тому що ми маємо бажання вижити; ми любимо наше життя більше, ніж будь-що.

У посланні до Євреїв Святий Павло говорить нам, що ті, хто жив, побоюючись сили смерті, примножили свої гріхи та дозволили смерті бути господаркою їхніх життів ¹. Але коли ми довіряємо себе слову Божому й, особливо, коли наслідуємо приклад Христа, Який не пощадив Свого Життя заради спасіння всіх, ми можемо наважитися пробачити тих, хто нас ображає.

Прощення ближніх відкриває нам шлях до Бога. Якщо ми не прощаємо, то любимо себе найбільше за все, і тоді ми залишаємося закритими для Божої благодаті.

Прощення ближніх відкриває нам шлях до Бога. Якщо ми не прощаємо, то любимо себе найбільше за все, і тоді ми залишаємося закритими для Божої благодаті.

Коли не прощаємо, ми стаємо настільки егоїстичними, що здатні на будь-яке беззаконня.

Коли ми прощаємо, ми віримо в слово Господа, Який говорить з нами як із рівними Собі: «Якщо ти пробачиш провину ближнього свого, і Я пробачу тобі твої гріхи» ².

Договір нерівний: він шанує людину. Коли ми приймаємо цю честь і намагаємося пробачити того, хто нас засмутив, ми отримуємо благодать Божу й починаємо розуміти, що єдина річ важлива в нашому житті: щоб Він ріс у нас за допомогою благодаті, а ми применшували себе, зменшували свій егоїзм.

Як говорив великий Пророк і Хреститель Іоанн: «Йому має рости, а мені применшуватися» ³. І він сказав це тоді, коли слава його в Ізраїлі досягла свого піку; деякі навіть вважали його Месією ⁴. І хоча він був найбільшим, він зробив себе останнім, сказавши, що не гідний навіть розв’язати ремінь на взутті Господа ⁵. За те, що він вважав себе найменшим, Бог підніс його і зробив найбільшим ⁶.

Святий Іоанн Ліствичник каже: “якщо ми відповідаємо злом тим, хто завдає нам зло, тоді ми ненавидимо свою душу. Але якщо ми примушуємо себе приймати ганьбу та приниження, то ми вже піднялися на перший щабель сходів, які ведуть до Божественної досконалості. А якщо ми молимося за тих, хто нас образив, ми вступили на другий щабель. Якщо ж ми відчуваємо милість до того, хто скривдив нас, бо через це він поранив свою душу, ми піднялися ще вище. І якщо ми радіємо, що удостоїлися постраждати за заповідь Божу, як апостоли, коли їх вигнали з синедріону⁷, то ми досягли кінця цих сходів Божественного сходження”.

Коли страждання приводить нас до відчаю і від цього розпачу народжується маловір`я, навіть недовіра до Бога, що Він може нам допомогти чи визволити нас із цього стану, як ми можемо це подолати?

— Страждання у наш час є спільною мовою людства. Страждання завжди дуже корисне, якщо ми його правильно сприймаємо.

Якщо ми перетворюємо біль страждання на енергію для нашої розмови з Богом, тоді страждання стає дуже цінним, чи воно добровільним чи мимовільним.

Якщо ми перетворюємо біль страждання на енергію для нашої розмови з Богом, тоді страждання стає дуже цінним, чи воно добровільним чи мимовільним.

Наприклад, мимовільне страждання, це терпіти хвороби, несправедливості та приниження з боку людей. Добровільне страждання є мудрістю подвижників, ченців. Й іноді, зазнаючи добровільного страждання, ми позбавляємося мимовільного.

Добровільне страждання є стражданням справжнього подвижництва. І, звичайно, коли ми страждаємо несправедливо, біль цього страждання дорогоцінний перед Богом і може підтримати наш діалог із Господом, від якого ми отримаємо зцілення, отримаємо все, і не потребуватимемо нічого.

Чи добре упокорюватися перед гордою, егоїстичною, заздрісною людиною? Я думаю, що така людина може скористатися нашим смиренням і таким чином може бути заохочена до гріха.

— Я не згоден, що ми схилятимемо її до гріха. Знову ж таки, Господь наш Іісус Христос є нашим прикладом. Немає більш несправедливої поведінки, ніж поведінка людей часів Христа стосовно Нього. Як вчинив Христос, коли Його зневажали й били, і всі лихослів’я впали на Нього ⁷(Пс. 68, 11, Рим. 15, 3)? Як Він переміг?

«У смиренні Його суд Його забраний був», говорить Ісая⁸⁹ . Це питання віри. Але дух, який ми засвоюємо в Літургії, виражається словами пророка Ісаї, якими ми починаємо Проскомідію, що Господа нашого вели на заклання, як Агнеця безгласного перед тими, хто мав Його стригти, не чинячи жодного опору, але «У смиренні Його суд його забраний був: рід же Його хто сповістить?».

Це дух, яким Божественна Літургія намагається поділитися з нами. І якщо ми хочемо пізнати користь Божественної Літургії, то ми повинні мати ту саму думку, придбати той самий дух, і тоді Літургія стане місцем, де відбуватиметься обмін життів: ми подаруємо наше маленьке та обмежене життя Христу й отримаємо натомість Його незмірно велике та вічне життя.

І з наших вуст звучатиме пісня перемоги, яку ми співаємо наприкінці Літургії: «Відєхом світло істинне, прияхом Духа небесного, здобули віру істинну». До цієї перемоги веде нас дух Агнця Божого, Який ведеться на заклання, не опираючись злу, як говорить Господь¹⁰.

Я вважаю, що всі безчинства й трагедії в історії Церкви відбулися тому, що кожен прагне виправдати себе, а не наслідувати приклад Агнця Божого; тому що ми не готові взяти на себе провину, але перекладаємо її на іншого, і це є протилежністю до того досконалого життя, яке Господь показав на землі.

Я вважаю, що всі безчинства й трагедії в історії Церкви відбулися тому, що кожен прагне виправдати себе, а не наслідувати приклад Агнця Божого; тому що ми не готові взяти на себе провину, але перекладаємо її на іншого, і це є протилежністю до того досконалого життя, яке Господь показав на землі.

Як можна позбутися комплексу неповноцінності?

— Комплекс неповноцінності є однією з форм гордості. Ми не маємо шукати слави від людей. Бо якщо ми бажаємо цієї слави, то не зможемо навіть вірити в Господа.

Але якщо у всьому, що ми робимо, у всьому нашому житті, ми прагнемо дотримуватися Його заповідей, тоді помалу, через покаяння, ми зробимо з Його заповідей закон нашого життя. І коли наше ставлення до Бога є правильним, ми не дбаємо про те, яке враження про себе ми створюємо у оточуючих.

І коли наше ставлення до Бога є правильним, ми не дбаємо про те, яке враження про себе ми створюємо у оточуючих.

Як можна спастися в апокаліптичні часи?

— Дуже гарне питання! Від початку часів, від початку творіння, ми бачимо, що у світі є два потоки життя: потік праведників, починаючи з Авеля й продовжуючи всіма праведниками і пророками Старого Заповіту, що досяг піку свого – Божої Матері, продовжуючи апостолами та святими всіх часів до кінця віків. І другий потік духу антихриста й грішників. Починаючи з Каїна, який вбив свого брата, продовжуючи протягом віків усіма, хто переслідував віру, Юдою та всіма грішниками до кінця часів.

Напруженість між цими двома потоками життя зростає в міру того, як ми наближаємося до кінця віків.

Як ми читаємо у книзі Одкровення: «Неправедний нехай ще робить неправду; нечистий нехай ще скверниться; праведний нехай творить правду ще, і святий нехай освячується ще» ¹¹.

І оскільки ми завжди стикаємося з цією динамікою гріха, який став звичайною справою й завжди перебуває перед нашими очима, ми повинні чинити опір йому невпинно, закликаючи Господа: «Господи Іісусе, Всемогутній Іісусе, будь милостивий до мене грішника, знову й знову». Таке ставлення ми маємо мати.

Архім. Захарія (Захару). Подвижництво та монашество в богослов`ї Софронія (Сахарова)

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)