День пам’яті праведного Іони (Атаманського)

17/30 травня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного праведного протоієрея Іони (Атаманського), Одеського чудотворця.

Святий Іона (Іона Мойсейович Атаманський) народився в 50-х рр. ХІХ ст. у місті Одесі в сім’ї диякона. У дитинстві він осиротів. Перед смертю матір благословила його зі словами: «Хочу, щоб ти був добрим пастирем».

Дні й ночі проводив хлопчик на кладовищі біля могил батьків і прикрашав їх сплетеними власноруч вінками з квітів. Не було в отрока притулку, крім кладовища, але й звідтіля його прогнав сторож.

Іона ходив приморськими вулицями й шукав у ящиках для сміття рештки їжі. Ночував він, де доведеться. Отрок знайшов тимчасовий притулок на одній із дзвіниць, проте й звідти його вигнали.

Зрештою над сиротою змилувався його дядько, а потім і колишня нянька, які прихистили його та віддали до школи.

Часто уві сні хлопчика втішала матір. Якось вона заборонила йому плисти пароплавом із Одеси. Іона послухався та залишився в місті. Того дня пароплав затонув.

Отрок закінчив школу і поступив до духовного училища. Він був здібним до навчання та мав гарний голос.

Іона багато молився і бувало засинав під час молитви. Якось він заснув із запаленою свічкою в руках. Прокинувся хлопчик тоді, коли на ньому вже горіла свитка. З опіками він потрапив до лікарні.
Після закінчення навчання Іона одружився на дівиці Анастасії. У подружжя народилося дев’ять дітей.

У 1884 році Святий удостоївся дияконської хіротонії. Через два роки його рукопоклали в ієрея.
Вісім років отець Іона священнодіяв у селі Кардашовці, де жило багато сектантів. За час свого служіння він навернув до Православ’я 200 штундистів разом із їхнім пастирем.

праведного Іони — *Святий Іона Атаманский*

З 1897 року угодник Божий служив у Свято-Успенському храмі Одеси. У 1901 році його перевели в Свято-Миколаївський Портовий храм, що розташовувався навпроти Потьомкінських сходів.

Отець Іона звершував всеношні Богослужіння, виганяв із людей бісів, вирізнявся великим милосердям, особливо піклувався про сиріт.

Якось до храму, де служив Святий, прийшли ксьондзи, щоб переконатися в тому, що він дійсно виганяє нечистих духів. Коли привели біснуватих, останні кинулися на ксьондзів і почали їх бити зі словами: «Для чого прийшли дивитися, що з нами робить і як нас виганяє Іона?»

За вигнання нечистих духів ворог роду людського мстив сім’ї угодника Божого. Варто було отцю Іоні вигнати біса, як в його домі без видимої причини починалася пожежа. Діти Святого терпіли багато скорбот: їх виганяли зі школи, в них були нещасливі шлюби тощо.

Багато горя угодник Божий зазнав через свою дочку Софію. Перед своєю кончиною він сказав їй, що вимолить для неї в Бога тяжку смерть для покриття її гріхів і для спасіння. Згодом Софія втратила розум, потрапила в дім душевнохворих. Згодом її розстріляли фашисти разом із іншими хворими.
Святий сам складав наспіви до духовних пісень.

У дні Великого посту батюшка нічого не їв і часто причащався. Весь час він проводив у церкві або в кімнаті, що знаходилася поруч із вівтарем. Духовні чада отця Іони також суворо постили.

На Богослужіння до Свято-Миколаївського храму збиралося багато народу. Люди наче завмирали в молитві, і було чути лише священника та хор. Коли Божественна служба завершувалася, віряни не хотіли виходити з храму.

Щонеділі та у святкові дні влаштовувалася велика трапеза. Накривалися довгі столи, за якими сиділо більше сотні людей. Там разом їли й бідні, й багаті.

Коли Праведник виходив у двір, його перепиняли люди. Нікого Святий не залишав без своєї уваги.
У двірі часто знаходилися сотні убогих. Отець Іона допомагав їм духовно та матеріально. Святий роздавав убогим квитки на обіди, за якими ті харчувалися в міських їдальнях.

У роки пастирського служіння Святого стався більшовицький переворот 1917 року та громадянська війна 1918 – 1920 рр.

Коли спалахнув бунт на броненосці «Потьомкін», загинув матрос Вакуленчук. Градоначальник Одеси заборонив звершувати його похорони, а священники відмовилися служити над тілом заупокійне Богослужіння. Через це матроси броненосця спрямували на місто дула пушок і послали до отця Іони делегацію.

Святий, будучи хворим, прибув до міського голови й переконав його дозволити поховання. Потім він відспівав убитого. Чоловіка поховали за огорожею кладовища як бунтівника.

У безбожні часи отець Іона продовжував звершувати чудеса, які зміцнювали вірних у вірі. Так професор (офтальмолог і хірург) В. П. Філатов визнав медицину безсилою зцілити двох сліпонароджених дітей, яких після вердикту Філатова чудесно зцілив молитвами до Господа отець Іона. Сам професор став другом Святого.

Коли до отця Іоанна Кронштадтського приїжджали люди з півдня, він запитував у них для чого вони трудяться їхати до нього, адже в них є отець Іона.

Особливо любили священника його парафіяни – працівники порту та їхні сім’ї. Жоден пароплав не відходив від пристані без благословення Святого, без нього не проводилися й митні огляди.

Коли сталися оновленський і автокефальний розколи, батюшка залишився вірним Святійшому патріарху Тихону. Незадовго до того угодник Божий удостоївся побачити у видінні Христа, за яким йшли священники та роздирали на Ньому ризи. Поряд йшов преподобний Серафим Саровський і плакав. Господь же сказав преподобному Серафиму не плакати, бо священники покаються.

Батюшка опікувався двома жіночими монастирями: Свято-Михайлівським у Одесі та Благовіщенським – за 25 верст від міста. Святий передрік мученицьку кончину 200 монахинь.

На початку 20-х рр. ХХ ст. безбожники арештували отця Іону. Тоді зібралася велика кількість його заступників, робітників та селян, які здійняли великий шум, і влада змушена була відпустити Святого.

17 травня 1924 року старець помер від уремії. Усі віряни Одеси зібралася, щоб попрощатися з померлим пастирем. Численний натовп зайняв усі Потьомкінські сходи.

Тіло угодника Божого поховали на православному кладовищі на Слободці. Отець Іона заборонив ховати себе в Портовій церкві та передрік, що вона її зруйнують. Біля могили Праведника почали звершуватися чудеса.

Зараз мощі отця Іони почивають у Свято-Успенському соборі Одеси.
Слава Богу вовіки. Амінь.