Світлий вівторок. Вшанування Іверського образу Пресвятої Богородиці
У вівторок Світлого тижня Православна Церква святкує день Іверської Ікони Божої Матері. Це свято встановлено на честь обрітення чудотворного образу на горі Афон у XI сторіччі. Іверська ікона Пресвятої Богородиці, Воротарниця або Привратниця (грец. Портаїтиса) — православна ікона Богородиці з Богонемовлям, шанується як чудотворна, належить до іконописного типу Одигітрія. Оригінал знаходиться в Іверському монастирі на Афоні, Греції; згідно з православним переказом він написаний євангелістом Лукою. Пресвята Богородиця сказала, що відтепер благодать і сила Господа будуть із цим образом.
На сході Візантійської імперії з VII до середини IX століття вирувало іконоборство. Свідком того страшного періоду стала Іверська ікона Божої Матері. Історія цього образу дивовижна.
…Через вісім сотень літ ця святиня знайшлася в однієї благочестивої вдови, яка жила поблизу міста Нікеї, що в Малій Азії. Незадовго до закінчення іконоборського лихоліття до будинку жінки увірвався загін солдатів. Вони шукали священні зображення і знищували їх. Побачивши на стіні в одній із кімнат ікону Божої Матері, воїни скинули її й почали знущатися над нею. Їх не зупинили ні крики, ні прохання, ні сльози господині. Як апогей блюзнірства хтось із солдатів взяв спис і простромив ним пречистий лик Богородиці. Тоді на очах у здивованих вандалів із дошки полилася справжня людська кров. Скориставшись розгубленістю солдат, господиня дістала всі гроші, що у неї були, і попросила відкласти розправу над іконою до наступного дня. Золото допомогло, та й зв’язуватися зі закривавленим ликом воякам, не дуже хотілося. Солдати пішли, але пообіцяли повернутися завтра, і довершити розпочату наругу.
Тільки солдати покинули будинок, жінка з сином-підлітком взяли ікону і попрямували до Мармурового моря. Йшли вони всю ніч — від міста до узбережжя було кілька десятків кілометрів. Коли втомлені подорожні дісталися води, вже сіріло. Святий образ поклали на воду, благаючи Бога, щоб далі Він Сам вирішив долю сімейної реліквії. Ледве ікона торкнулася води, невідома сила підняла ікону, і через мить вона вже стояла на поверхні моря й попливла на південний захід.
Жінка , посилаючись на кволість і вік, наказала сину рятуватися і йти на захід, на гору Афон.
– Я вручила Богородиці Її святий образ, доручаю і тебе Її святому заступництву.
Вдова повернулася додому, і загинула того ж дня від рук розлючених солдатів, які шукали її по всьому місту.
Через кілька років, уже дорослим, юнак прийшов на гору Афон. Там він пристав до монахів і, через деякий час, прийняв постриг. Розповів він братії і про те, як колись разом із матір’ю вони врятували ікону й про те, як чудесним чином святий лик поплив на захід.
Монахи, почувши нехитру розповідь брата, відреагували по-різному. Хтось не повірив, хтось поставився байдуже, але були і ті, кому слова юнака запали в душу, і після смерті нікейського втікача серед монастирських переказів з’явилася й історія про ікону-мандрівницю. Але через двісті років одного дня на морському березі зібралося кілька монахів Іверона — Іверського монастиря, що був заснований грузинами-іверами в кінці X століття. Раптом один із іноків, який сидів обличчям до води, закричав: «Господи помилуй!». Не в силах вимовити ні слова від жаху, він показав рукою в бік протоки. Братія застигла від подиву — за кількасот кроків від лінії припливу на воді стояла ікона, від якої в небо йшов яскравий сніп світла, що осяявав усе навколо так, що сонце здавалося місяцем. Явище не було примарою.
Через деякий час на берег збіглися монахи з усієї гори — вони помітили стовп світла і з’ясували, що на іконі лик Пречистої.
Після довгих обговорень, було вирішено взяти ікону на берег. Спочатку монахи пішли по мілководдю, але святий образ ні на метр не наблизився до них. Потім вирішили пливти човном, але, скільки не гребли, ікона залишалася на тій самій відстані. Вона немов спеціально відступала від них, не бажаючи даватися в руки.
Разом із настоятелем монахи прийшли у храм і стали благати Бога та Пресвяту Діву про те, щоб Вони вказали, що робити далі. Так минуло кілька днів. Вогняний стовп, як і раніше, стояв над морем, ченці з подивом дивилися на це незвичайне явище. Через деякий час до настоятеля Іверону прийшов схвильований самітник Гавриїл, який жив у найбільш важкодоступному куточку Афона.
— Сьогодні, коли я творив звичне молитовне правило, було мені видіння. З’явилася Пречиста і звеліла прийти до вас, вийти на берег і, ступаючи по воді, взяти Її ікону.
Процесія монахів разом із Гавриїлом спустилася до берега. Самітник окрилений радістю і вірою, дійшов по воді до ікони, з благоговінням взяв її і пішов назад до берега.
Ченці зустріли святиню та урочисто віднесли її в головний храм обителі, дякуючи Богові за таку велику милість. Але на наступний день ікона зникла. Проте обхідник виявив пропажу над в’їзною брамою монастиря.
Здивовані насельники подумали, що це чийсь злий жарт, зняли ікону зі стіни і знову поставили у храмі. На наступний ранок історія повторилася, і знову обхідник виявив святий образ на стіні воріт. Ченці задумалися, але, не знаючи, що робити, повернули ікону в храм. Через день її знову знайшли над в’їздом в Іверон. Так тривало багато разів, поки Гавриїлу знову не з’явилася Богородиця і сказала:
— Іди в монастир, скажи монахам, щоб не спокушали Мене. Не для того з’явилася Я їм, щоб Мене охороняли, а для того, щоб Мені самій бути їх берегинею, і не тільки в нинішньому, а й в майбутньому віці. Підтвердженням цих Моїх слів нехай буде їм Моя ікона: поки вони будуть бачити її в своєму монастирі, до тих пір не зменшиться для них милість і благодать Сина Мого і Бога.
Після цього монахи вже не намагалися знімати ікону зі стіни.
Вони побудували над воротами храм, в якому до теперішнього часу і зберігається ця велика святиня.
Перед Іверською іконою висить велика незгасна лампада, яка називається «Лампадою Вратарниці». Вона має чудотворну властивість – без будь-якої допомоги чи впливу під час Богослужіння інколи починає розкачуватися, як маятник, тим самим сповіщає про наближення якихось бід чи подій світового масштабу. Так, перед нападом турків на острів Кіпр лампада розхитувалася так, що масло переливалося через верх. У наші дні таке розхитування лампади починалося перед війною у Іраку, перед землетрусом у Вірменії та іншими подіями загальносвітового значення.
Відповідно до афонського передання, перед Другим пришесттям Господа Іісуса Христа Іверська ікона залишить Святу Гору Афон. Про це сповіщав преподобний Ніл Мироточивий, який неодноразово з’являлвся 1813-1819 рр. монаху Феофану.
Іверський образ Пресвятої Богородиці є дуже шанованим. Преподобний Никодим Святогорець написав чотири канони Іверській іконі Божої Матері.
