Людині, яка вірить у Бога, але не молиться

Публікуємо уривок із книги «Місіонерські листи» святителя Миколи Сербського, єпископа Охридського й Жичського (1881-1956), яка є безцінним дарунком для сучасній людині з її проблемами, турботами та сумнівами. Вірянин, знайомлячись із ними, ще більше стверджується у своїй вірі; невіруючий — побачить істину у всій її непорочно чистій красі.

__________________________________________________________________________________________________

Трудися й зміцнюй у собі віру. Згодом відчуєш потребу в молитві. Поки твоя віра є слабкою, вона не змушує тебе молитися.

Поки твоя віра є слабкою, вона не змушує тебе молитися.

Дивилися ми, як слабкий струмінь води падав на колесо водяного млина та колесо залишалося нерухомим; коли ж прибула вода, колесо рушило.

Віра є духовною силою. Мала віра не спрямовує розум до роздумів про Бога, а серце — на молитву до Нього. Міцна віра рухає й розум, і серце, і всю душу людини.

Міцна віра рухає й розум, і серце, і всю душу людини.

Поки живе в душі міцна віра, вона силою своєю спрямовує душу до Бога.

Ти говориш, що, прочитавши слова Спасителя: “Знає Отець ваш, у чому ви маєте потребу, перш, ніж ви попросите в Нього“¹, зробив висновок, що молитва не потрібна.

Звичайно, знає Господь, що нам потрібно, але Він хоче, щоб ми молилися до Нього. Тому й заповів Спаситель: “Невпинно моліться”² — і навчив нас молитися.

Це легше пояснити батькам, ніж тобі, нежонатому. Адже й батьки знають, що потрібно дітям, але чекають, поки дитина попросить в них. Знають батьки, що прохання зм’якшує і облагороджує дитяче серце, робить його смиренним, лагідним, слухняним, милостивим і вдячним.

…прохання пом’якшує й облагороджує дитяче серце, робить його смиренним, лагідним, слухняним, милостивим і вдячним.

Бачиш, скільки небесних іскор висікає молитва з людського серця!

Прочитав я, як якийсь прочанин зупинився перед будинком біля дороги. Були там збори робітників, раптом запанувала в домі тиша: робітники схилили коліна на молитву. Але один із них вийшов і почав ходити навколо будинку. Запитав його прочанин:

– Що відбувається в будинку?

– Моляться Богові. Мені стало соромно, і я вийшов.

Прочанин замовк, чекаючи.

– Кого ти чекаєш? — запитав робітник.

– Чекаю, коли хто-небудь вийде, щоб запитати в нього про дорогу.

– Чому не запитаєш в мене? Я покажу тобі дорогу.

Похитав головою прочанин і відповів:

– Як може показати правильний шлях той, хто соромиться Бога та своїх братів?

Думаю, що ти молитви не соромишся, але віра твоя ще не зміцніла. Бережи, зміцнюй у собі це дитя. Коли виросте воно та змужніє, сторазово воздасть тобі за твою працю.

Мужня віра поверне внутрішнє колесо твого єства, і ти знайдеш нове життя.