День пам’яті преподобного Олексія Голосіївського

24 березня Православна Церква святкує день пам’яті дивовижного київського святого – преподобного Олексія Голосіївського.

Преподобний Олексій (до постригу Володимир Шепелєв) походив із дворянської родини. Його матері ще до народження сина архієпископ Антоній (Смирницький) пророкував: «У тебе народиться син каліка, але не тужи про це. Він буде слугою Божим».

Через сім із лишком років після цієї розмови в неї народився німий хлопчик, якого назвали Володимиром.

Коли Володимиру було три роки, помер його батько. Мама довго молилася за дитину й намагалася прищеплювати йому християнські почуття. Під час відвідування ними Києво-Печерської лаври юродивий старець Феофіл, вказав матері на маленького Володимира й скоромовкою сказав: «Ага… чернець йде, чернець…»

У цей час митрополитом Київським був Високопреосвященніший Філарет (Амфітеатров), ієрарх святого життя. Він добре знав Володю та його маму, ті часто до нього приходили на богослужіння. Митрополит радив скорботній матері посилити молитву за сина та збільшити милостиню. «Бог Всемогутній і допоможе вашому синові», – втішав архієрей скорботну вдову.

Христос Воскрес!

На Великдень 1853 року Володя з мамою були присутні на святковій всеношній. Після богослужіння владика Філарет підійшов до Володі й голосно сказав йому: “Христос Воскрес!” Але хлопчик не відповів. Владика повторив йому пасхальне привітання, але той все одно мовчав. Тоді святитель утретє сказав: «Христос Воскрес!». І сталося диво. Хлопчик захоплено відповів: «Воістину Воскрес!»

Після цієї події Володимира взяли на подальше виховання в Лавру як послушника митрополита Філарета, а його мама віддала з миром свою душу Богові. У той час хлопчику було тринадцять років.

Митрополит виказував велику увагу Володимиру. У його освіті брали участь найкращі викладачі Київських шкіл. Хлопчик виявився дуже здатним і з відзнакою вивчав як духовні, так і світські науки.

Другим вихователем юного Володимира був духівник митрополита Філарета — преподобний Парфеній Київський. Він навчав хлопця молитві та привчав до духовних подвигів.

Але настав час, і владика Філарет став готуватися до переходу в інший світ. Потрібно було думати про влаштування Володимира, що підріс, у Лаврі. Так резолюцією Духовного собору від 15 березня 1857 року Володимира зарахували до послушників Лаври.

Під час послушництва Володимира з’явився серед лаврських прочан Христа заради юродивий на прізвисько «Босий». Він мав дар провидіння.

— Бережись жіночої статі, як вогню бережися, бо вони тебе занапастять, — попередив він Володимира.

Через кілька місяців після тієї розмови приїхала до Лаври поміщиця, знайома сім’ї Шепелевих. Вона почала докладати всіх можливих зусиль, щоб витягти молоду людину з монастиря, вийти за нього заміж.

Сюди ж підключилися і його світські родичі. Вони всіляко вмовляли Володимира залишити монастир. Але той виявився непохитним у своєму рішенні служити Богові. 

Священство

У 1872 році юнак прийняв постриг. Намісник Лаври назвав Володимира Олексієм на честь Олексія, чоловіка Божого. У тому ж році його висвятили в ієродиякона, у 1875 році – в ієромонаха. Спочатку головним його послухом було стежити за станом мощей і перевдягати їх. Потім отець Олексій ніс послух духівника при різних храмах Лаври. 

Вже тоді Господь почав відвідувати отця Олексія дивними знаменнями. Він бачив світло, що випромінювалося від духоносних людей. А під час літургії 1 березня 1881 року Бог відкрив отцю Олексію, що той день стане днем мученицької кончини Государя Олександра Другого.

Випробування

Разом зі знаменами милості Божої почалися в отця Олексія й скорботи. Якось, коли він сидів один у храмі, то побачив, що приміщення почало наповнюватися неприродною темрявою, хоча був полудень, а церква була добре освітлена сонячним світлом.

Отцю Олексію стало дуже страшно, тож він не міг навіть підвестися. Від цього страху він забув перехреститися й прочитати Іісусову молитву. Перед отцем Олексієм з’явився сам диявол, а позаду нього вогняне пекло. Обриси його тіла були розпливчасті, а голова весь час змінювалася. Вона нагадувала собою то голову людини, то мавпи, то собаки, то якоїсь іншої тварини, а з рота йшов чорний дим.

– Ти мене своїм смиренням перемагаєш, але я тобі покажу, я тобі нароблю діл, – почув отець Олексій звернені до нього слова сатани.

Після того дві дівчини, які часто відвідували лавру, звели на батюшку наклеп, говорячи про те, що вони дали йому на зберігання п’ять тисяч рублів, а він їх вкрав. Начальство розглянуло ситуацію та зрозуміло, що отець Олексій ні в чому не винен.

Дівчата почали закидати листами зі скаргами на отця Олексія всі інстанції та суди. Але й цього їм здалося замало. Вони приходили на богослужіння, коли служив чи сповідував батюшка, і починали на весь храм соромити його та ганьбити. Дівчата ходили за ним по п’ятах лаврським двором і голосно кричали всім людям, вказуючи на ієромонаха, що він злодій і розбійник.

Усі ті наклепи Святий зносив із терпінням і смиренням. Але лаврському начальству це набридло, і вони вирішили перевести отця Олексія подалі, в інший монастир. Для самого монаха це був сильний удар. Він прожив у лаврі тридцять вісім років, і вона стала для нього рідною домівкою.

Голосіївський монастир

1896 року відбулося відкриття мощей великого угодника Божого святителя Феодосія Чернігівського. На перевдягання мощей святителя запросили отця Олексія.

З великим благоговінням звершивши перевдягнення святителя, отець Олексій поринув у молитву. І тут йому, немов у тонкому сні, з’явився сам святитель Феодосій. «Дякую тобі за те, що попрацював для мене. Поминай на проскомідії моїх батьків. Ієрея Микиту та Марію», – сказав отцю Алексію святитель Феодосій.

«Святитель Божий, але ти сам прославлений», – здивувався старець Олексій. «Поминай, проскомідія вище моєї молитви…», – почув той у відповідь.

Згодом отець Олексій опинився в Голосіївському монастирі. У Голосієві під Києвом, подвижник прожив до самої смерті, несучи послух духівника та ризничого. Келійника у старця не було. Він сам собі носив дрова, топив піч, прибирав та інше.

Саме в Голосіївській пустині повною мірою розквітла його духовна активність. На той час слава про його дар провидіння та духовного лікування вже вийшла далеко за межі Києва.  

На сповідь до Святого прибували люди зі всієї України, а також із різних куточків імперії.

Отець Олексій впливав на життя своєї пастви насамперед своєю молитвою. Духовне керівництво святого було перейнято любов’ю дотого, хто розкаювався.

Ніщо не утримувало відвідувачів: ні холод, ні спека, ні дощ, ні сніг. До преподобного Олексія йшли і літом, і зимою, і ранньою весною, і пізньою осінню. У келії преподобного Олексія можна було зустріти і священиків, і ченців, і мирян. До старця приходили і багаті, і бідні, і знатні, і не знатні, і вчені, і неосвічені. Але найбільше у келії Преподобного можна було побачити бідняків, яких живив він не одним словом Божим, але й хлібом насущним.

Отець Олексій всіх однаково приймав, всіх прагнув приголубити, кожному чим-небудь допомогти. І дійсно, він допомагав стражденним людям. У келію його люди входили засмучені, з похмурими лицями, схвильовані, а виходили спокійними, зі сльозами радості на очах.

Старець Олексій мав дар прозорливості, він передбачав майбутнє, бачив справжній душевний настрій людей, осягав їхнє минуле життя. Але свою прозорливість він не проявляв безцільно, при будь-якій нагоді. Прозорливість свою преподобний Олексій використовував більшою мірою тоді, коли хотів підтримати слабку людину або вказати правильний шлях тому, хто заблукав, викрити грішника чи попередити про небезпеку.

Преподобний нікого не відпускав від себе без повчання. Повчання його були короткі, але завжди виразні та відповідали саме на конкретні духовні запити людей, які приходили до нього.

Дивовижна допомога старця

Історія наводить нам безліч випадків дивовижної допомоги старця. Ось лише деякі з них. Якось один із знайомих старця на ім’я Іоанн пішов на Дніпро скупатися й там потонув. Через деякий час отець Олексій бачить, як до нього в келію входить утопленик і, звертаючись до старця, каже: «Розріши мене, бо я зв’язаний. Зблудив я і, не покаявшись, потонув».

Отець Олексій одразу ж прочитав над ним розрішальну молитву. Видіння зникло. Деякий час старець молився, тому що хотів знати, чи мало значення його розрішення. Тоді знову з’явився Іван і сказав, що тепер йому легше.

Солдатові, який прийшов до старця перед відправкою на фронт у 1916 році, він передрік, що через чотири місяці того поранять і він повернеться додому. На питання чи переможе Росія своїх ворогів (німців), старець відповів, дивлячись кудись у далечінь: «Що буде, що буде з Росією! Боже мій, Боже мій! Що війна, війна? Кров’ю заллється земля російська. Храми захитаються, хрести знесуть, на звірів люди перетворяться. Багато зрадників оточують царя, багато крові християнської проллється». 

«Коли нізвідки не можна очікувати допомоги, тоді приходить небесна допомога», — згодом неодноразово ласкаво говорив своїм духовним чадам преподобний Олексій.

Преподобний Олексій приймав людей навіть будучи хворим. Він говорив: “Я б міг піти від цієї суєти в богадільню і там цілком заспокоїтися, але не можу я кинути стражденних, які приходять до мене по допомогу”.

На початку 1916 року отець Олексій почав серйозно хворіти — він страждав на серцеву недостатність, через яку розпухли ноги. За вісім днів до смерті Преподобний сповідався у свого духівника, а напередодні смерті роздав мізерне особисте майно. Увечері 24 березня 1917 року він приготувався до служіння, але в храмі ослаб, і його на руках віднесли до келії, де Святий тихо й мирно віддав душу Богові. 

 Відспівування відбулося за два дні при величезному зібранні людей. Поховали старця біля східної стіни храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» у Голосієві.

У 1993 році преподобного Олексія прославили в сонмі місцевошанованих святих. А у листопаді 2017 року було ухвалене рішення про загальноцерковне прославлення преподобного Олексія Голосіївського зі встановленням дати пам’яті 24 березня.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)