День пам’яті преподобного Іосифа

4/17 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іосифа, піснеписця та творця канонів.

Святий Іосиф народився на Сицилії в благочестивій та доброчесній сім’ї. З дитячого віку він віддавався посту. Його трапеза складалася з хлібу та води, які він приймав лише ввечері. Отрок старанно вивчав Святе Письмо та вирізнявся лагідною вдачею, тихістю та смиренням.

Коли варвари напали на Сицилію, сім’я Іосифа втекла в Пелопоннес. Звідси Святий пішов у Фессалоніку, де прийняв чернечий постриг і почав подвизатися у монастирі.

Преподобний спав на застеленій шкірою землі, носив старе руб’я, ночі проводив у молитві та постійно трудився.

За чистоту та святість життя Преподобний сподобився священного сану. Він часто служив Літургії, під час яких зі сльозами молився за себе та весь світ.

Коли в монастир прийшов святий Григорій Декаполіт, Іосиф прив’язався до нього сердечною любов’ю. Згодом за бажанням Григорія він вирушив разом із ним у Візантію для зміцнення вірних, яких бентежили єретики. Там святі поселилися при церкві мучеників Скргія та Вакха і проводили суворе подвижницьке життя.

У ті часи нечестивий імператор Лев Вірменин відновив засуджену на Сьомому Вселенському Соборі іконоборчу єресь. Єретики викидали чесні ікони та попирали їх ногами, архіпастирів виганяли з кафедр, православний народ гнобили та катували.

Святі Григорій та Іосиф обходили вулиці, площі та будинки вірних і повсюди переконували християн триматися благочестя.

Через деякий час за проханням вірян Григорій послав Іосифа в Рим до папи Леона Третього, щоб сповістити йому про іконоборче гоніння та отримати від православних Риму допомогу в протистоянні єретикам.

Проте доручення Преподобний виконати не зміг. На морі на мандрівників напали розбійники, яких підмовили іконоборці. Вони розбили їхній корабель, а Святого та його супутників схопили.

Схоплених мужів відвезли на Крит і віддали до рук єретиків. У важких кайданах Іосифа вкинули до в`язниці, де знаходилися й інші ув’язнені за праву віру. Святий радів, що терпить узи за Христа, та втішав інших. Своїми богомудрими словами він наставив на подвиг єпископа, який боявся мук, і той удостоївся мученицької кончини.

У в`язниці Іосиф знаходився шість років, поки не помер нечестивий цар Лев. У ніч напередодні Різдва Христового Святий перебував у молитві. Перед світанком темницю осяяло яскраве світло, й Преподобному з`явився святитель Миколай. Він сповістив Іосифу про вбивство Лева та дивним чином вивів його з темниці. Після цього невидима сила перенесла Святого повітрям і залишила на дорозі поблизу Константинополя. Преподобний прославив Бога за таке чудо.

У Константинополі Іосиф не застав Григорія Декаполіта серед живих і разом із Григорієвим учнем Іоанном дуже тужив біля його гробу.

Невдовзі помер й Іоанн. Його поховали поряд з його вчителем. Григорій же поселився у відлюдному місці неподалік від міста, де побудував храм на честь Миколая Чудотворця та влаштував обитель.

У новозбудовану церкву він переніс мощі Григорія та Іоанна. Пізніше Святий отримав від одного доброчесного мужа частину мощей апостола Варфоломія, спорудив в ім’я цього святого храм і в ньому поклав чесні мощі.

Іосиф мав бажання написати хвалебні піснеспіви на день пам’яті святого Варфоломія, але не знав чи буде вгодною Апостолу ця справа.

Він почав молитися, щоб Господь відкрив йому це й дарував премудрість. Водночас Святий дотримувався 40-денного посту. Напередодні святкування на честь апостола Варфоломій з`явився Іосифу в храмі, поклав йому на груди Євангеліє та промовив слова благословення на написання піснеспівів.

Преподобний відчув у собі благодать премудрості та сповнився невимовною радістю. З того часу він почав писати гімни та канони не лише апостолу Варфоломію, але й Пресвятій Богородиці, святителю Миколаю та іншим святим, за що його почали називати піснеписцем.

Коли воцарився Феофіл і знову розгорілося іконоборство, преподобний Іосиф зазнав вигнання. За царювання Феодори та її сина Михаїла він повернувся у Царгород, де став ключарем храму Святої Софії.

Через декілька років через викриття Варди, брата цариці, у беззаконному блудному зв’язку святий Іосиф знову став вигнанцем. Повернувся ж він у Царгород, коли царський престол зайняв Василій Македонянин. Згодом Патріарх доручив Святому все церковне керівництво та зробив його духівником свого кліру.

У глибокій старості Іосиф занедужав і отримав уві сні одкровення про свою кончину. Перед смертю Преподобний помолився, причастився Святих Христових Тайн, благословив присутніх, а потім віддав душу Господу. Одразу до покійного зібралася безліч монахів та мирян. Тіло святого Іосифа поховали з честю.

Як душу Преподобного зустрічали сонм святих, удостоївся бачити його праведний друг, що від такого видіння сповнився великою радістю. Також звістку про те, що святі проводжали душу Іосифа до Неба, від мученика Феодора фанерота отримав муж, який звертався до мученика у молитві.

Тож за свої труди Преподобний отримав велику славу від Бога та честь і похвалу від угодників Божих.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)