У справах людських багато хитросплетінь. У справі Божій Премудрість – любов Божественна – виявляє себе в найпростіших, зовні невигадливих подіях.

Спаситель шкодує Своїх учнів. Коли Він молиться, вони часто сплять. Так і цього разу «Петро ж і ті, що були з ним обтяжені були сном»¹(Лк. 9, 32). Вони звикли до Спасителя, до Його лагідності та безмежного милосердя, вони знають – Він їх не покине.

І ось, Він не лає, не вичитує їм. Не будемо ганьбити й ми. «Чи можуть засмучуватися сини чертога шлюбного, поки з ними наречений? Але прийдуть дні, коли забереться в них наречений, і тоді будуть постити»²(Мф. 9, 15).  І не лише постити чи молитися, але сповідувати Його крізь криваві муки – пекло земних тортур сприймуть заради свідчення про Рай Небесний.

Яків із усіх апостолів убитий буде першим, а брат його Іоанн Богослов, пройшовши катування, залишить земний світ останнім, Петро ж зобразить своє свідчення кров’ю за часом десь між ними. Такою є доля трьох свідків Преображення. І тому Спаситель шкодує їх. А ще відкриває їм Таємницю.

«Прокинувшись, побачили Його славу»³(Лк. 9, 32). Навряд чи можна передати те, що пережили вони в цей момент.

Найщасливіші моменти нашого життя, сповнені беззавітної любові та радості, не зрівняються зі скарбом того, що відкрилося трьом обраним учням Господа.

Серце їх відчуває дотик Світла та прокидається, немов травнева квітка, що всією своєю істотою здіймається до Сонця.

Любов нескінченна, Любов безпочаткова, нестворена, виявляє Себе як Світло, що захоплює від земного до небесного.

Апостол Іоанн Богослов згодом скаже коротко: «Ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця»⁴(Інн. 1, 14).

***

Любов пізнається як світло. Інакше й не може бути. І де ви бачили, щоб той, хто любить, не сяяв світлом любові? Щойно один полюбив іншого, як він весь преображається.

Навіть наша земна, недосконала, людська любов – і вона є світлом, що освітлює сутінки життя. Світло сяє в погляді того, хто любить. І коханий для люблячого виділяється з-поміж усіх інших так, ніби він був у світлі.

Злість затьмарює обличчя. Ненависть, злі думки та непрощення роблять душу похмурою. Тінь лягає на обличчя людини від жалю чи смутку.

Обличчя того, хто любить, сяє світлом, подібно до того, як ранкова роса зберігає в собі світло Сонця, що сходить.

Бог є Любов. Любов ж виявляє себе як світло. І тому Бог є Світло. Рай – Царство Світла, бо Рай є Царством Любові. Тому Той, хто повернув нам Рай, – Той самий повернув і Світло, дарував нам споглядання Світла.

***

Без Преображення Господа не було б ні Сергія Радонезького, ні Серафима Саровського, ні Паїсія Святогорця, ні Гавриїла Самтаврійського, ні безлічі ликів святих. Бо як говорити про набуття благодаті Духа Святого, якби Господь справою не виявив цього нам?

Преображення Господа – осередок доль світу. Він для того й народився, постраждав і воскрес, щоб дарувати нам Своє Преображення.

У духовному ж центрі світобудови – лише Він, «одеяйся світлом як ризою», Світло споконвічне, надмірне, вдягнене в нашу людську плоть.

І тому на горі Преображення перед Ним схиляються небесне, земне та пекло. Його чекає Ілля, узятий у небесні сфери живим, і Мойсей, що зійшов після смерті в шеол, де разом із праотцем Авраамом, багатостраждальним Йовом та іншими праведниками Старого Заповіту чекав Спасителя. Закон і пророки, живі й мертві, небеса та земля, прийдешнє і минуле – все набуває свого сенсу лише у зв’язку з Преображенням Господа.

Петро пропонує влаштувати три кущі, тобто намети. Він ніби каже: «Давай залишимося тут ще. Нам настільки добре, що більше для щастя нам нічого не треба».

Він хоче втримати Райське Світло на землі. Здається, наївно та безнадійно? Ні! Спаситель і створить ці кущі – для Себе, для Іллі та Мойсея, для Своєї Пречистої Матері, для багатьох святих: це суть наші храми, вівтарі яких присвячені небожителям.

Начебто рукотворні скинії, а в них живуть Його Слава та Світло. І в цих скиніях ми разом із апостолом Петром вигукуємо: «Добре нам тут бути!» ⁵(Лк. 9, 33). З Богом завжди добре. «У твоєму світлі побачимо світло»⁶(Пс. 35, 10).

***

Преображення є таємницею майбутнього віку. Воно є Царством Люблячого з любимими, з тими, хто відгукнулися любов’ю на любов.

Христос явив на горі світло Свого Божества, щоб світло Любви сяяло в нашому серці. Як розіп’явся заради нас і воскрес для нас, так і преобразився заради нашого преображення.

Вірно зауважують, що християнство – не філософія, а живий досвід. Це жива дія Бога живого. Так само, як і віра з боку людини – живий відгук живої душі. У тому сама суть християнства, щоб люди вже тут, землі, ставали причасниками Божого Царства.

Свящ. Валерій Духанін

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)