Як навчитися перемагати себе?
«Ми немічні», «з пристрастями потрібно боротися все життя, і то невідомо, чи вийде щось взагалі», «це сильніше за мене»… Знайомо? А як навчитися не просто намагатися виправитися, а отримувати конкретні результати на цьому шляху? Чого нам не вистачає, щоб не виправдовуватися, а приводити своє життя у відповідність до своїх ідеалів, перемагати себе? Над нашими питаннями міркував протоієрей Олег Хижняков, настоятель храму Святого Духа Слов’янська.
____________________________________________________________________________________________________
Відповідь на ці питання слід шукати на самому початку церковного життя людини, коли вона лише починає замислюватися про свою недосконалість і бажає щось у собі змінити, намагається здобути хоч невеликі перемоги над собою. Коли ще не церковна людина приходить у храм, вона взагалі не знає, з чого їй почати. Боязко озирається, намагається щось робити. Вона відчуває якийсь Божий заклик, знає, що в Церкві можна знайти відповіді на свої запитання, отримати допомогу, знайти спасіння від Бога, але не розуміє, як саме до всього цього прийти.
Болото нечуттєвості
На першому етапі багато що виходить. Більшість християн скаже, що саме період воцерковлення був для них незабутнім. Тоді Господь Сам допомагав здобувати перемоги Своєю присутністю та допомогою.
Але минає час, і ось уже воцерковлені люди, які постійно ходять до храму, причащаються, хрестять дітей, вінчаються, часом не знаходять у собі почуттів, які допомагали б їм і далі йти вперед.
Мені часто доводиться чути про таке явище останнім часом. Про цей стан колись у своїх збірниках аскетичних дослідів написав святитель Ігнатій (Брянчанінов), навіть визначивши його до категорії гріха. Він називав його “нечуттєвістю“.
Коли людина воцерковилася, вона згодом перестає розуміти, що робити далі. Вона знаходить у собі безліч недосконалостей — наприклад, відсутність молитви як такої: молитовне правило звершує черговим чином, а то й не звершує зовсім.
Від цього виникає зневіра і ремствування, потім може прийти і розпач. Зараз у нас серед духовних наставників спостерігається певний лібералізм чи навіть потурання щодо перебування людини в якомусь гріху. Це може бути згадане вже нечуття, а також залишення молитовного правила, ослаблення чи повна відмова від постів.
Ну, не молився і не постив — добре, що поробиш. Думаю, це неправильний шлях.
На основі колосального духовного досвіду, який є в Церкві, потрібно нині виробити загальний алгоритм дій. Наприклад, з одного боку, ми говоримо, що піст не мета, це лише засіб. З іншого боку, стверджуємо, що без посту не можна.
Людина губиться: що їй робити? Як знайти те, що допоможе? Наслідком цієї розгубленості стають смуток, туга, духовне безсилля, коли християнин спочатку перестає вірити у свої сили, потім у Божу допомогу.
У результаті він йде до храму, вже не очікує, що Господь почує його молитви, прийде на допомогу, підтримає, виконає щирі сподівання. Не вірить, що святі угодники старанні молитви душі, що звертається до них, принесуть до Престолу Божого.
Ще глибше в це болото нечуття заштовхує життя, навколишній світ, беззаконня. Людина багато разів запитує себе: “Хіба Господь не бачить і не чує всього цього? Хіба не слухає стогону й криків стількох людей? Чому зло тріумфує, погані люди благоденствують, а добрі — хтось у вічність відходить, хтось хворіє? Людина думає: “Що мені робити?” – І не знаходить відповіді.
На допомогу може прийти шанований у нашому народі святий – преподобний Паїсій Святогорець. Він каже, що молитва однієї людини може дуже багато.
Старець засмучувався з приводу того, що люди намагаються покладатися лише на свої сили, тоді як Господь «здатний послати на допомогу не просто силу божественну, а багато божественних сил; і тоді допомога Його буде не просто божественною допомогою, а Божим чудом».
Святий Паїсій говорив, що один чернець із чотками може зробити більше, ніж ціла дивізія. Православна людина має відчувати особисту відповідальність не лише за себе, а й за все, що відбувається навколо неї.
Якщо ти християнин і знаєш, яку користь може принести молитва — не тільки тобі, а й ближнім, значить став ціль і досягай її. Адже молитися треба не лише за себе, а й за тих, хто не може чи не хоче цього робити через своє життєве становище.
Якщо ти християнин і знаєш, яку користь може принести молитва — не тільки тобі, а й ближнім, значить став ціль і досягай її. Адже молитися треба не лише за себе, а й за тих, хто не може чи не хоче цього робити через своє життєве становище.
У цьому, крім молитви, допоможуть духовна праця та життя за заповідями Христа.
Побачити мету
Духовне розслаблення в людини буває тому, що вона не бачить перед собою мети. Царство Небесне їй уявляється у вигляді нездійсненної мрії чи казки.
Люди бачать перед собою смерть, відхід у вічність, кажуть: «Ну, ще ніхто звідти не повертався!» Як ніхто? А Спаситель? Христос Воскрес! Він переміг пекло, сорок днів наставляв учнів, стверджував їх у Своєму Воскресінні.
Які ще докази потрібні? Щоб сусідка з вулиці воскресла? Так у євангельській притчі про багатія та Лазаря сказано про це: «якщо Мойсея і пророків не слухають, то якби хтось і з мертвих воскрес, не повірять» 1(Лк. 16:31). Після Воскресіння Спасителя багато мертвих повстали й прийшли в святий град. Повірив хтось? – Ні! Хіба якісь окремі люди, які спочатку були до цього схильні.
Людина повинна бачити перед собою мету, чітку та зрозумілу. Якщо це Царство Небесне, то воно, за словом Божим, «силою береться, і ті, хто вживає зусилля, здобувають його» 2(Мф. 11:12.
Якщо ти зупинишся на півдорозі, то маєш розуміти, що мети не досяг. Тут важливо усвідомити, що ціль ця не досягається автоматично. Не можна думати: «Якщо я виконаю те й це, прочитаю стільки канонів, покладу стільки поклонів, ніколи піст не порушу — то Царство Небесне мені забезпечене».
Не можна думати: «Якщо я виконаю те й це, прочитаю стільки канонів, покладу стільки поклонів, ніколи піст не порушу — то Царство Небесне мені забезпечене».
Ні, все перераховане — це засоби для досягнення християнського життя, а інше в міру твого духовного віку Господь даватиме. Він допоможе та навчить, і ти відчуватимеш, як у тій чи іншій ситуації вчинити. А ще завжди будеш радісним — за словом апостола.
Якщо мету поставимо, то й перемагати буде легко… Наші воїни, що звільняли Батьківщину та весь світ від фашизму, про що думали? Про те, щоб постріляти чи знищити одного-двох супротивників? — ні, вони думали, як дійти до своєї мети. У них на всіх танках було написано: “На Берлін!” Вони знали, де має закінчитися війна, де на них чекає перемога.
Допомога друга
Коли падаємо знову й знову, можна розчаруватися в собі, впасти в безнадійність. Для того, щоб цього не сталося, треба, як говорили в популярній передачі, вдатися до допомоги друга.
У православної людини таким другом має бути духівник. Він розділить його радощі та скорботи, підтримає, дасть правильну пораду, не лицеміритиме. Духовний наставник не мовчатиме, коли його близький перебуває в гріху. Він підведе його до бажання виправити життя, покаятися та поставити собі гідну мету. Разом її досягати легше.
Має бути духовний зв’язок між духівником і чадом, настоятелем та його приходом. Священникові мало зробити те, що належить, і піти — не пояснивши, як виправляти своє життя, як разом подвизатися.
Ще одна проблема — відсутність зв’язку між духівником (або священником) і духовним чадом.
Багато вірян зачиняються в собі, не бажають себе турбувати. Священники можуть виправдати себе своєю зайнятістю тим, що не до кожного можна достукатися.
Дай Боже, щоб із ста людей, які слухають слово священника, хоч би до одного щось дійшло, зворушило серце — це вже перемога! Її не можна назвати маленькою, тому що душу людини неможливо виміряти.
А в Євангелії сказано: «На небесах більше радості буде про одного грішника, що кається, ніж про дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння»3(Лк. 15:7).
У християнському житті ставити цілі та досягати їх можливо. Євангеліє, апостольські послання, житія святих нам на допомогу — плюс наш власний духовний досвід. Ми не повинні залишатися такими, якими ми є.
Ми не повинні залишатися такими, якими ми є. Апостол каже: «Ревнуйте про великі дари» 4(1 Кор. 12:31)
Апостол каже: «Ревнуйте про великі дари» 5(1 Кор. 12:31), а ми й сьогодні, й завтра одні й ті самі. Нам не вистачає наполегливості, щоб привести життя у відповідність до тих ідеалів, яких хочемо досягти.
Нам не вистачає наполегливості, щоб привести життя у відповідність до тих ідеалів, яких хочемо досягти.
Якщо ж повернемося, мету перед собою побачимо – Господь у всьому допоможе, все вирішить. Наші сили подвояться та потрояться.
Найгірший діагноз
Коли побачимо якийсь результат, зміни в нашому житті – буде стимул йти далі. Адже чудово усвідомити, що сьогодні ми досягли більшого, ніж учора.
Тільки в жодному разі не можна пишатися. Гордість духовними досягненнями гірша за будь-яке падіння.
…в жодному разі не можна пишатися. Гордість духовними досягненнями гірша за будь-яке падіння.
Святий архієпископ Лука Кримський говорив, що найгірше лікується духовна гордість. Якщо почнемо думати про себе, що досягли чогось, вважай, що не просто на початковому ступені стоїмо, але відкотилися взагалі невідомо куди.
Знайдемо в собі таку хворобу – зможемо виправитися, якщо ж ні, якщо почнемо вважати себе у всьому правими – тоді все. Це вже не тривожний дзвіночок, а діагноз.
Знайдемо в собі таку хворобу – зможемо виправитися, якщо ж ні, якщо почнемо вважати себе у всьому правими – тоді все. Це вже не тривожний дзвіночок, а діагноз.
Це можуть підтвердити приклади з життя святих. Наприклад, святий Микита, затворник Печерський, єпископ Новгородський, у юнацькому віці пішов трудитися, зачинився в печерах і на вмовляння духівників не відповідав.
Багато хто йому пропонував почекати й не вдаватися до тих подвигів, які він сам на себе поклав, але молодий чернець не прислухався до голосу братії. Диявол прийшов до нього як ангел і сказав: «Я буду з тобою! Послужу тобі за Господнім наказом». Це призвело до того, що Микита напам’ять знав Старий Заповіт, аж до літери. Старці насторожилися, сказали, що це ворожий обман. За старанною молитвою братії ворог роду людського залишив юнака. У результаті він не просто забув Старий Заповіт, а взагалі читати розучився. Потім, помалу, почав приходити до тями й потім засяяв у подвигах.
Дивіться, який шлях Господь приготував для того, щоб людина зрозуміла свою неспроможність, подолала помилки, а потім стала на шлях істини і з нього вже не сходила!
Про духовну науку тільки говорити легко, насправді, для кожної людини це складний, тернистий шлях. Але якщо вести його під керівництвом досвідченого духівника, бажати здобуття смирення та духовної радості, то Господь все влаштує. Потрібно тільки сподіватися на Нього.
Протоієрей Олег Хижняков
За матеріалами сайту Горлівської та Слов’янської єпархії УПЦ
(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)
